58. Дора сперечається з дідусем

Ольга Кобилянська

В тиждень пізніше по обіді впав раптовий дощ. Так несподівано, як упав, так і минув. Сонце показалося наново, деревина блистіла від краплин і в зільниках цвіти тремтіли по купелі.

В зільнику вешталася Дора, обережно, але немилосерно стинаючи рожі. Зложила з них китицю і хвилинку дивилася на неї. Ввійшла нечутно до дідової кімнати, щоб повідомити його, що виходить з дому. У руках тримала прегарну китицю і кришталевий дзбаночок, повний золотого меду.

– Я йду, дідуню, до панства Цезаревичів. У відповідний час зайде за мною тета Оля. Не журіться за мене.

І схилилася, щоб зложити на його руці цілунок. Дідо стиснув її руку мов кліщами і сказав:

– Ти противишся мому бажанню і йдеш до дому, який я вважаю для твоєї особи за невідповідний.

Дора поблідла, і витягаючи насилу свою руку з дідової, сказала:

– Тета Орелецька – ваша рідна сестра, коли вона не вагалася згодитися на заручини Єви з Юліаном Цезаревичем, хоч Єва така талановита дівчина, що займе колись в українськім суспільстві поважне становище, то чому мені, її кузинцї, не можна знайомитися в рідні того нареченого з чесними жінками?

Альбінський усміхнувся.

– Тета Орелецька могла також свою внучку з ким іншим заручити як з богословом та ще й сином ремісника!

– Вія лагодився на професора гімназії, а може й університету.

– То чому пішов на богослов’я?

Дора мовчала, не знаючи, що відповісти.

– Його батько був годинникарем, – відповіла сміливо.

– Теж особистість! – кликнув директор із нетаєним глумом.

– Дідуню, – сказала Дора, – я не хочу вам перечити в річах, яких я не розумію, але наука Христова вчить нас, що перед Богом ми всі рівні, всі. тому я не розумію, чому має одно бути гірше, бо походить із нижчого стану, а друге ліпше, бо з вищого.

– Тета Орелецька не є для мене міродайна, – завернув завідатель до попереднього аргументу.

– Але Єва і родичів має.

– Справді. Мати попадя, яких є тузинами, а батько наївний піп, то й справка героя вдалася.

– Вони з любові заручилися, дідуню.

– Я бачу, що ти дуже добре поінформована про попівсько-покутівські справи.

– Ні, дідуню, не дуже. Дещо знаю від тети Олі, а про свої заручини писала мені Єва Захарій сама.

– А я тобі щось інше скажу: що моя сестра – Орелецька, теща о. Захарія, нещаслива через свій наліг, відомо також і те, що вона грошевита пані. Юліан Цезаревич не був із тих, щоб не знав про однй і друге. Загніздився в Покутівці, зблизився до парохії, а що має бути гладкий, то закинув вудку і зловив золоту рибку-одиначку, спадкоємницю бабуні. Цезаревичі завсіди були вбогі. При такій невістці як Єва Захарій Цезаревичі зможуть огрітися.

– А я все стою на тім, що їх лиш сама любов злучила.

– А я лише одного хотів би дожити, – докинув, – щоб побачити як колись Єва получить обов’язки попаді і лікарки. Але вона талановита, з правдивою кров’ю Альбінських, вона в кожній ситуації дасть собі раду.

– Дідуню, – відповіла Дора, – я все відчувала, що ваше серце не було настроєне добре для Цезаревичів, що в вас є до них нехіть. Чи це може тому, що вони українці? Чи ми тому винні, дідуню? А коли ні, то за що їx уникати і понижати? Вразили вас?

Він тріпнув рукою, наче би його щось укололо і сказав брутально:

– Іди!

Переступаючи поріг, вона оглянулася.

– Як вернусь, дідуню, то зайду до вас, щоб оповісти як там було!

Джерело: Кобилянська О. Апостол черні. – Львів: Діло, 1936 р., т. 2, с. 100 – 103.