14

А я свою чубату

Скинула на хату.

Знесла купу яєчок.

А я яйця продала,

Жиду довжок віддала.

Пропила кочергу,

Буде лихо й помелу!

Та вражую матір

Научив мене муж!

Як ся стане тріпотати,

Треба з хати утікати.

Заплутався в побачіння

Та й наробив шкоди.

Як скочив я через тин,

Та й не очеркнувся.

Люлька моя череп’янка

Звечора курилась.

А я біг, утікав через три долини

Та витоптав кабаки, ще й дядькові дині.

А за тії кабаки трохи не вдушили.

Якби в мене не чубук, не срібная люлька,

Гула б, гула б дівчинонька, як сиза голубка!

Як упав комарище та з дубища,

Позбивав собі все костище.

Жаль мені на дівчину,

На ту сучу брехуху.

Ручку в ручку прижимає,

Серце з серцем розмовляє.

Цур-пек, чоловіку,

Геть-пріч, ти, мужику!

Хоч шість грошей утратила,

Але ляшка принадила.

Три дні мене любив, –

На ввесь вік загубив.

Але той другий – малий, недолугий.

Але той осьмий – малий, недорослий.

А той шостий – шельма шилохвостий.

А той третій ходить, як мертвий.

А той сьомий ходить, як сонний.

Ой хотіла мене мати

За табунщика оддати.

Кукала зозуля од калиночки,

Їхали жовніри з Україночки.

Чи в тебе, госпосю, уста солодкі?

Дивиться ісподар та й щилиною.

Мужу мій мужу, мій невірниченьку!

Купи, мій мужу, ключко лодочку

Та замкни мене у коморочку!

А як наважу – двері виважу.

Насмаруюся солониною

Та вимкнуся і щілиною!

Не знайшла ж вона ягнятко,

Журилась на бога.

Се як я піду до судища купця позивати.

Ячменю зернятко вкололо серденятко.

Змолола пшеницю, як бір, як бір,

За нею хлопчина, як звір, як звір.

Головку до межі утнуть, утнуть.

Та загубив бурдюг з пирогами.

Їхав чоловік рябими волами,

Найшов бурдюг з пирогами.

– На тобі, дядьку, чорную ярку:

Верни бурдюг з пирогами.

А дядько не слуха та в болото трюха.

Ой пішов мужик берегом, бережиною,

Та й найшов ковтуна під ожиною.

Дивиться мурло шкалюбиною,

Що робить ковтун з господинею.

Прийди, прийди, милодан.

Гречаника тобі дам.

Та не бери під плече,

Бо рощина потече.

Бодай тебе, дівко,

Що ти вчиняла рідко.

Гоп, мої гречаники,

Гоп, мої білії,

На скорені сілії.

Скубав тато сойку,

Пожер тато сойку.

Убив батько деркача.

Облуплена всюди глина.

Гребня чортма і в заводі.

Прийдеш з поля з мордовавшись,

Їсти добре сподівавшись.

Не порожню з пирогами,

Начинену горобцями.

– Ой де ж ти була, моя – не чужая!

– За яром брала ж льон, таки не гуляла!

Била Хима [нерозб.] по череву днищем.

Стояла на голові,

Кивала на молодці.

Бодай той півень одубів,

Що мене рано збудив!

Поприбав, боже, ночі

На мої карії очі.

Вменш, боже, денька,

Що я молоденька.

А у школі на долині,

А у мене на перині.

А дяк-неборак

На підмову здався.

А мужик погнався,

Та в дверях затявся.

Мужик до порога

Шука макогона,

А дяк-неборак

У вікно якомога.

Як із лавки ізняли,

Серцю жалю відтяли.

Ти ж тут присипала,

Ще ніжками притоптала.

Тут, тут прикопала,

З ним гірку долю мала.

Гарбузом подзвонила,

А редькою засвітила,

А морквою поминала,

За ним гірку долю мала.

Ой то хлопець молодець,

Що гуляти охочеир.

Вивірю я чоловіка,

Чи не буде бити?

Виглядає із-за печі

Уражий дяк часто.

Коло ями стояла,

На чотири поглядала.

Ой нема ой тебе:

Як погнала пасти,

Підзирили люде.

Покорпав, поорав

Вражій бабі пику.

Сидить баба на печі,

Головоньку скребне.

Ой не чути, діду,

Не чути вже й буде:

Як вигнала на двір пасти,

Спрозорили люде,

Підзорили люде.

Десь ти, вража бабо,

На личко ничала.

Що всі троє куріп’ята

Шуліка забрала.

Іще баба не стара –

На літо п’ятака.

(Од тещі зять)

Сюди-туди повернеться,

На все сподаряка.

Чом сербина не любити!

Чи не подобонька:

Як сяде на коника,

То і вся худобонька.

Черевички з рогозу

Не бояться морозу.

А панчішки з осоки,

Щоб любили козаки.

Штани мої, шаровари

Сліди замітають.

Як заставить по-курячій,

Сидір кудкудаче.

А як він оженився,

Капшук став порожній.

Прийде піп, прийде дяк,

Прийдуть ідомості, тії мості.

Прийди, прийди, гарний хлопче,

В полудню годину.

Піди, старий (2),

Уколупи меду.

Схилком, схилком

Попід тинком

В зіллячко сховався.

Та внадився, та внадився,

Як кабан в жита.

Та вже ж мужик догадався,

В хліві причинився,

А на той час козаченько

До жінки згодився.

Мужик думав, що яшний сніп,

Та й став молотити.

Ой плахотка-черчіточка

У три нитки тчеться.

А з того горобця

Троє сал накладу,

Сто ковбас начиню.

Ой продам пір’я

Та наберу горілля.

Ой їж же, кумо,

Не засалюйся!

Не засалюй бороди.

Потішимо біду:

Ходімо пити!

Аби чим було

Дітей живити.

Нагородила то все

За один день,

Що ж просили

За цілий тиждень.

Ой кумо, кумо,

Мені не мила,

Що ж мене…

Так погано била.

На наше кумство не поважаєш.

Кумасенько! Лихо мені!

Лежав же я три дні у ямі!

Щоб кумове не пропало!

Три дні – два дні єдналися,

Горілкою наливалися.

А п’яночка-п’яночка Ганна.

Пропила дерюгу

На Мусієву наругу.

А Мусій кучеряв

Да дерюгу викупляв.

Із кужеликом, із гребеником.

Напиймося горілочки

Собі нищечком,

Щоб нас люде не знали,

П’яницями не звали!

Ой кум до куми залицявся.

Та виорать нивочку обіщався.

Він орав, приорав,

Приораючи, казав.

Він рилив, приралив,

Приралюючи, казав.

Наприндиласъ, надулася,

Чом в чоботи не взулася.

Бодай в тебе такий дух,

Який в мене є кожух!

Чи я в тебе, мій миленький,

За наймичку робила?

Ой як мені не дутися,

Що ні в віщо обутися?

От тепер же, мій миленький,

На хазяйство звела!

Або сала шматок,

Або мила брусок.

Або тії нещасної

Сочевиці мішок.

Та купила Олена

Сережечки зелені;

Як уділа у вуха,

Славна була дівуха.

Дались мені на знаки

Чоловічі кулаки

І потилишники.

Бігав, бігав не напав,

Зачепився та й упав.

А прибігши, попаденьки не напав.

Він по улиці шукає,

Всюди патлами мотає.

Та вже ж тому діду чуприна майнула,

Вона, стоя на березі, рукою махнула.

Не так вона мене любила,

Як надарила.

Я з кумою розкумаюся,

З куминим дівчам повінчаюся.

Замотаюсь в рядно

Та впущуся на дно.

А дяк меркоче,

За себе хоче.

Щоб тебе трясло

Півчверті року.

Упадала, плакала, на пальцях ставала.

Став дід міри добирати.

Проти діда не мовчіть.

Й цілув[ав], й милув[ав],

І по морді хльоскав,

І сам дід утомився,

Закіль бабу вкоськав.

Тут вода бігучая –

Трошки покупайся.

Він на дівку задивився,

В його віз уломився.

На намисті дукач.

Сім пар волів,

Хоч обдери.

Меле, меле, шеретує,

Обернеться, поцілує.

І мірочки не бере,

Як на крупи подере.

Піду у млин швидко,

Буде йому стидко.

В його мірка справедлива,

В його жінка чорнобрива.

В кого нема б рязкалъця в чобіток,

Не сикайся до молодих дівочок.

Як попався серденьком та будяк.

Я ніколи не забуду,

Тую мою серця нуду.

Диб, диб на село,

Кив, морг на його.

Ой припутень на водицю подибав.

Погоріла капустонька від жари.

Ой дай, жінко, нагая

Проучити німчая.

Научила ваша русъ,

Щоб шапочку іздіймав

«Помагай біг» подавав.

Сталась мені, мені причина,

Як я пиво точила.

Як в середу не четвер,

Я все тямлю, як тепер.

А свекруха-лепетуха,

Зеленая лобода.

Вона ж мене залепече,

Як дівчина молода.

Замочився селех

По самі колінця.

А ворони на точок,

Та й корогви звили.

А чміль меду дбає,

Бо зазови має.

Наша сова кряса

На весілля ласа.

Два каплуни солод молотили,

А покоші [нерозб.]

До млина носили.

А чапелъка скачком

На весілля рачком.

А синиці по полицях

Стопи меду наливають.

Та вже ж чия бузина

Перерубленая,

Та вже ж моя дівчинонька

Перелюбленая.

Примітки

Подається за виданням: Марко Вовчок Твори в семи томах. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 7, кн. 1, с. 295 – 306.