7

Рум’яний вінець на столець!

Найму соловейка за дешевейку.

Коники найманії.

Бояри проханії.

Були ми у свата на часті.

Їли рибочку без кості.

Пили горілку-запіканку

За свою дівочку-коханку.

Не сміхом, сваття, не сміхом:

Да неси горілку хоч міхом!

Совинії очі, чаплін ніс:

Ох він, дівочки, вельми непригіж!

Чого ти, дівочко, грибки дмеш?

По голосу вгадає,

По моїй русій кісці,

По моїй шовковій стіжці!

Да подай татухну водиці

З холодної криниці:

Да твоя водиця солодка –

Соложій меду і вина,

Да що твоя ручухна подала.

Зелененький саяночок да додолу,

Червонії черевички з бахромою.

Гіршої тобі, дитяточко,

Туги придадуть.

Наша дівка при танку, при танку,

А наш хлопець при полку, при полку!

Пісні гречнії чи святії (на зел[ену] неділю, на духа)

А між гір дорога:

А по тій дорозі зять до тещі їхав.

Да поливай капусти,

Щоб капуста не густа.

Щоб мені, молодій, конопель не брать

І білих рук не драть

На чужії діти, на падчеренята.

На зелених святках нічого не роблять, а завивають вінки і проганяють русалок, т. є. ходють у ліс, варять там різні страви, наприклад] яєшню, і п’ють горілку. Дівчата співають.

(Як в’ють вінки на духа)

У ржі на межі, на кривій березі

Там сиділа русалка.

Просила русалка у дівочок сорочки:

– Ви дівочки, подружки,

Да дайте мні сорочки,

Хоча худенькую, да аби біленькую,

Хоч не біленькую да тоненькую!

Проведу русалочки до бору

Сама вернусь додому,

Стану в бору смовдею.

Там буде їха[ть] свекор мій.

Він же мене не познає,

Стане мене питати.

– Ой смовде, смовде товстая,

Була в мене невістка такая!

Проведу русалочки до бору,

Сама вернусь додому,

Стану в бору смовдею.

Там буде їхать тато мій.

Він мене не познає,

Стане мене питати:

– Ой смовде, смовде тонкая!

Була в мене донька такая!

Проводили русалочки, проводили,

Щоб вони до нас не ходили,

Да нашого житечка не ломили,

Да наших дівочок не ловили.

Перед ворітьми долина,

Ой рано, рано долина!

А в тій долині калина.

Ой там Галочка гуляла,

Жемчуг-намисти обірвала.

Ой туди їхав нелюбий,

Став з коника злізати,

Жемчуг-намисти збирати,

– Не ссідай, нелюбий, з коника,

Не з тобою гуляла,

Намисти порвала.

Ой туди їхав миленький

і проч. (без не)

Як вийду я да на ганочки

Да гляну я да на красочки:

Аж-но мої красочки сяють,

Аж-но мої живіточки в’януть

У теремі да й за дверима

На шовков[ому] шнурочку,

На зол[отому] кілочку,

Куда батенько ходе,

Головкою да чіркаєтьсЯу

Слізками обливається.

От такої чеберячки!

Таки-таки цибатий.

А киш! А триш! А то-то!

Журавля у тенето!

На стежці постановлю

Волосянеє сіло.

Журавель гайда,

Гайда колесом,

Позщипав зовсім

Моє сіло.

Напас дуже свій носок.

Стеліте доріжечки,

Щоб легко ступати!

Кіт гуде,

В нас весілля буде.

(Сват)

Очі в клоччі,

Зуби в ремені,

Уші в попелі,

Хмелиною підперезався,

Се ж він на весіллячко прибрався.

Аж на печі просо,

Під припічком ступа:

Коли б мерщій утекти,

Щоб не загадали проса товкти.

А чи чуєте, воронії коні, на ноги,

Чи перебіжите за чотири милі дороги.

У їх коні кривоногі.

Хіба дружки дуроваті

Не трапили в хату,

Трапили в загату,

Да козу привітали,

Да козі чолом дали;

Вони думали – невіста,

Аж – коза париста!

Прилетіла да тетерочка.

Да не кишкайте,

Да люкайте:

Нехай привикає,

Хліба-солі поїдає.

Ой підлітає, крильцями має

Сокіл під вишнів сад,

Заглядає через тиночок.

Он її пташечки розпомчали,

По перинці забрали.

Ой під’їзжає, конем іграє

Сергійко під тестів двір.

Звився ройочок

У вишнев[ому] садочку

На зел[еному] дубочку.

Хоче полетіти

І з бору да на дуброву.

Сподобав собі сосну,

Тонку да високу –

Підгалую, кучерявую.

Розігрався хлопчичок

Да на батьковім двору,

Да на вороненьк[ім] коню.

Хоче поїхать з міста на місто,

Од батька до тестя.

Вибрав собі дівку,

Хорошую да пригожую,

Молод[ую] да рум’яную.

Напила я на корову,

Нагію й на вола!

Ой щоб же ти, моя мила,

Да жива була, –

Як ти моїх сірих волів

Да й розрізнила.

Породила мене матюнка

У нещасний день у п’ятницю.

Мені, молодій, да й не хочеться

Коло п’яниці ворочаться.

Да й став милую у плеченьки гріть.

Буду тебе й по батеньку називать,

Люблю тебе да й пораду твою.

Люблю серце да й походу твою.

Рано, рано зійду я на гору

Да вдарю в долоні.

Рано, рано!

Щоб долоні щеміли,

Щоб персні дзвеніли!

У мене долоні отецькії,

У мене персні молодецькії.

Се ж мені отець покупив,

Щоб мене молодець полюбив!

Зійду я на гору,

Гляну я на гору,

Рано, рано!

Аж красочки грають.

Не грайте, красочки,

Не грайте, зв’яньте!

Рано, рано!

Мені в батька не жити,

Мені віночків не вити!

Що й один була звила,

Й того не знала.

Повісила, ізсушила,

До батенька розжалила.

Приведу я русалочки до бору,

А сама вернуся додому.

Рано, рано!

На Петра хліб пекла,

А на Йвана учиняла.

Проти Йвана нічка мала.

(Купальські)

Ой чий же то льон

Да не виполотий?

Той льон не дільон.

На святой Йвана

Клала купала.

На св. Йвана!

Де Купало ночувало?

Ночували в барвіночку,

Виривали квіточки,

Заплітали у віночки,

На св. Йвана!

Ой піду я на толоку,

За толоком хлопці.

Ой тим мені сором стало.

Що в чорній сорочці.

Я з вечора намочила,

А з північ полотила,

На білому світу висушила,

К обіду наділа.

Дрімливо поле, дрімливо,

Сильно ягоди вродило.

Пішла Кулина ягід брать,

Бравши ягоди, лігла спать.

Ой туди Сергійко коней гнав,

Конем навернув, наступнув,

Пужною махнув, не вдарив.

Із коня ізліз і збудив.

– Вставай, Кулино, годі спать!

Чи багато тобі, Кулино, ягід брать?

Пора, Кулино, дари дбать.

Сорок сороків рушників.

50 латів наміток,

Щоб було чим дарить золовок.

Пішла мила на базар,

А я ЇЇ два дні ждав.

Ждав день, ждав і два –

Жінки з базару нема.

Пішов би я шукати,

Шинкарочки питати,

А моя мила сидить,

В руках чарочку держить.

– Іди, мила, додому

Йди, голубко, додому –

Горе жити самому.

– О їй-богу не піду,

І далебіг не піду.

Присій-богу не піду –

Не напилась до ладу.

Пішов милий додому,

А милая в комору.

Все п’є, гуляє,

В віконечко зглядає,

Аж мій миленький йде,

Як та буря гуде. (2)

І хлудину волоче (2)

Таку суковату

Та на мою білу спину

Та пеняковату.

Він став милу цілувать

І до себе пригортать

Й дубинкою потягать.

– А йди, мила, додому,

Горе мені самому:

– Присій-богу піду,

Напилася до ладу.

Кажуть люди – я щасливий,

Я з того сміюся,

Бо не знають, як я часто

Слізами заллюся.

Нещасл[ивий] народ[ився],

Нещ[асливий] згину,

Мене мати уродил[а]

В нещ[асну] годину.

Лучче б було мене, мати,

В купелі залити,

Ніж такого нещасного

На світ породити.

Літа мої молодії,

Літа молоденькі,

Коли доля нещаслива,

Будьте коротенькі.

Пролинули літа мої,

Як дощева хмара,

А тепера надо мною

Якась божа кара.

Біжать мої дні за днями

Літа за літами,

А я щастя не забачив,

Жаль мені за вами.

Та так – сенітниця [нерозб.].

Вилетіла весняночка вчора звечора,

Укропом очі завішала,

А петрушкою рот запхала,

Ріпою зуби накувала.

Заржали вороні коні,

Да од водиці йдучи,

Зачула молода дівчина,

З рути вінки в’ючи.

Як зачула, так вискочила,

На береженьку стала:

– Мій Йвасенько, моє серденько,

Мені пригодонька стала:

Мала ж бо я да два віночки,

Мені водонька забрала.

– Не турбуйся, моя дівчино,

О своїй пригоді:

Маю я пару лебедів,

Попливуть против води.

Лебеді пливуть, віночки тонуть,

Вінчики потопають:

Моїй дівчині, моєму серденьку

Більше жалю завдавають.

В темному лузі моріг височенький,

На морогу явір зелененький.

На козаку жупан голубенький,

По жупану пояс шовковенький.

Примітки

Подається за виданням: Марко Вовчок Твори в семи томах. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 7, кн. 1, с. 231 – 240.