9

І комар на воді

І комашечка,

І люблю, і піду

За Івашечка.

Ой боже мій, боже,

Перепасла дуже!

Коли б мене той узяв,

Що ложечки струже!

Бо я дівка смуглява,

А не білява.

Марусеньці поклін дав.

Ой чук, брик – з рогом бик,

А Хома із двома.

Іде ченчик в монастир,

За ним несуть масло й сир.

Де взялася шура-бура,

Вивернула гречку з дуба.

Цілувала шевця в руки,

Щоб уставив закаблуки.

Пропив мужик порося,

Жінка – курку і гуся.

Пропив мужик волоки,

Жінка узялась у боки.

Пропив мужик хату,

Жінка – рогач і лопату.

Дівка саме ярує, вівсом ноги шарує.

А хоть поцілує,

То на землю сплюне.

А у того старика

Цапиная борода,

Медвежая похода,

Кошечії очі,

Ішакові брови.

Які в мене очі? Соколинії.

Ой у тебе похода та гетьманськая.

А я тую куделицю

Та об лавку: геп!

Устань, мила, прочутися,

На каповик похмелися.

На порозі нижнім,

На покуті вишнім,

А на печі прах-прах,

А на полу жир-жир.

А я піду в хатку,

Поцілую бабку:

Тричі-двічі-раз!

Загадав же він рибу варити,

Щоб була жива й ціла,

Щоб риба виплила.

За городом левада.

Де збиралась громада:

Жінка мужа продала

За три копи без шага.

Дурень воду носе,

Дурна бога просе:

– Гори, хата, ясно,

Щоб ти не погасла!

Пішли жінки рятувати,

Кочергою обертати.

– Іди, дурню, додому,

Не годилися нікому.

(Про панка)

– Діду Сидоре, собак боюсяі

– А з костуром, бабко!

[Його в лісі взяти, сокирою зрубати.]

Лежить дядько із племінницею,

Накриваються поперідницею.

Клубки на похмілля,

Нехай таке не лежить

У скрині безділля.

Наварила тобі каші

І два горшки кваші.

Ідуть хлопці чередою,

В цимбалочки б’ють.

А суддя без суда

На присінки сіда.

Стій, пане, не біжи,

Скажу тобі гремязі.

Ой стояла чорт зна з ким,

Дала дулю через тин.

Ой ти дурень ярмалковий,

Куди ідеш, безтолковий.

Повернись животом і реберечком.

Ой пий, та не лий,

Люби жінку, та не бий!

Шинкарочку в губи цмок!

З шинкарем побився.

Хі-хі-хі, хо-хо-хо,

Серце Марусю.

Бов-дзелень, (2)

Серце Марусю.

Ой там на долині

Жуки бабу повалили,

І сорочку зняли,

Прочуханки дали.

Виведи, виведи

І кличини поклади.

Якби паном мені буть,

То я б сало з салом їв.

Що на Хомі сірячок,

На Яремі білячок.

Наплів Хома лаптів,

А Ярема верзунів.

Наїхали до чечірки

Любі сванечки.

Ото Хома гейкнув,

А Ярема цабейкнув.

Ото Хома тюкнув,

Ярема люлюкнув.

Узяв Хома дубину,

А Ярема свидину.

А хороше, брате, діло,

Нумо сітки справляти.

Осміхнулись ще й ізрадувались.

З веселітку у прилітку

Жила чечітка

Із своїм старим

В зеленім саду

У свойому дому.

Горілочкою похмілялись,

А пивом поживлялись,

Та все до мови.

А я піду в гості до своїх зятів

На погулянку.

А в пана Йвана погуляла,

Ступнем в дворі не бувала.

Се та дівчина, що процвітає,

Як макуха під лавою.

І в богоміллі силочку знає,

Як жид у салі.

А в дівчиноньки карії очі,

Як у сови!

Вона гуляє аж до півночі,

Бо чесна, як свиняі

Продай воли чабани

І скорботи зеленії.

Треба милому годити,

Поліно дров розгодити.

Не ходила в дерзі зроду.

Сухі дрова все збирає,

Та на в’язку складає.

Приніс в’язку додому,

Кинув зозла додолу.

Сидить милий та сумує,

Дубовії клещі готує.

Милу з печі тахтарить.

Постой, мила, не панися.

Та на гору подерися.

Старий діду, не торохай

І милої не сполохай.

Щоб ти слави не вробила.

І будяком підстилає,

Кропивою прикриває.

Вона плаче-ридає,

Мужу в ноги упадає.

Купи мені дві телиці половенькі.

Щоб по селу не ходила,

Чужих собак не дражнила.

Сироватки не просила.

Нехай же нас біг рятує,

Що наш батько не статкує…

(Харк.)

Біжить Уляна з тропіями,

Страха батька Купріяна.

Та ізбиралися та все дворянки,

Та не прості люде, все реміснички.

(Хар.)

Якби були смілі,

Як липина білі.

Ой ти пане Срулю,

Шукай в возу рулю.

Хто нюхає табачок,

Гетьманів то мужичок.

Хоч я невеличка,

Рум’яного личка;

Пристала я до серденька,

Як перепеличка.

(Звірячі пісні)

Малих діток виплодити.

То я тебе громом спалю!

Де ти, орле, забарився,

Що за мною не вспішився.

(Богусл.)

Ой ти, орле-брате,

Гляди мої діти,

А я полину

Житів’я глядіти.

Ой не шуми, дубе, –

Вже лиха не буде!

Ой не шуми, липо,

Та вже і так лихо!

При нещасній годині

Нема порадини.

Прилетіла зозуленька

В вишняк молоденький.

Стала собі кукукати

Про свою недолю.

– Чому ти мені, милий боже,

Не нахилив долі?

Усі пташки живуть вкупі,

А я все самотня.

Покувала зозуленька

На зеленій вишні,

Покувала, посиділа

Та й дальш полетіла.

Усі пташки мають діток,

А я їх не бачу.

Зозуля кувала,

Сади розвивала.

Соловейко щебече

Усякії речі.

Що кінь біжить –

Земля двигтить.

Від могили до могили

Сорок міль і чотири.

Прихилюся я до Христа до Ісуса –

Ото мені буде отець і матуся.

Чи піду я в хату – занудюся.

Так як кохала мене ізмалу.

В синьому морі спить моя доля.

Доганяйте, ворочайте

Літа молодії.

У сусіда обороги,

У сусіда повні стоги,

А у мене ні то нивки,

Ні то сіна стебелинки.

Якого прасунка стоятимеш?

Оддала, заручила,

Як зеленую коноплиночку

У озері намочила.

Ой не бий мене, моя мати,

Товстою палюгою,

Побила мене лихая година

Із сім п’янюгою.

Що по горах сніги пали,

По городах води стали.

Аби своїй рідній доньці,

Рідній доньці хупавочці.

Нузди з ручок не пускаю.

Бери на заставу

Вороного коня.

Не веліла мати

Заставління брати.

Проміж тими гайдарями

Сам хазяїн прохожа.

Та зганяйте гурти

Та погоним у Москву.

Де ти, бурлак, волочився,

Що по боки забродився,

Вечеряти припізнився.

І тогді ні світ, ні тьма

У хату вступали.

Час-пора йти на Вкраїну батькувати.

Узловату одежу скидає.

Поодинці з хати вивожайте,

Та серед оболоння їх покладайте.

А козак добре дбає,

На жінку не потурає.

Чірчик, чірчіса!

Скажу я вам, братця,

Чорноморські чудеса.

Вітром оплітаєте,

А небо укриваєте.

Лучче б нам було у гетьманщині жити

Та великі отбутки отбувати.

Великі маєтки збуває,

Що сюди ніхто не захожає.

А стою, пребідна сиротовино, –

Ніхто мене не привітає

Або по отцеві, або по матці,

Неначе воно мене вже й не знає!

Знає те об тім

Головатий Антін.

Він наш голова,

Він наш і батько.

Він нам поголив

Голови гладко.

Мене довіку пам’ятували!

Тільки я піду до святої церкви,

Богу помолюся, на святощі подивлюся.

Нам солодкі меди, оковиту горілку

Ще підсипай.

Опалився, ошарпався, обідрався.

В потилицю з хати вибивала.

Козацькими п’ятами опинав,

Поти п’явся, поки до порога добрався.

Під мисник голову хоч молод[ий] ховає.

Кінву-чвертівку в руки вхопи.

То зробив у тій кінівці сухо.

Мені, козаку-нетязі,

На покуті місце попускайте.

Позлотистий недолимок виношає.

Широкі, що й слід замітають.

Червоні шаровари йому несе.

Із зб[ірки] «Hіч»

Діточки ж мої, горенько ж мені з вами,

Що не мається батенька над вами!

Сама собі мила провинила.

Що ти собі чоловіка молодого полюбила.

Та вже ж твоя мила…

А дорогим камінням накочена.

Ти, дубовая дошко, відломися,

А ти устань, моя миленька, подивися.

Ой мати, люде кажуть,

Ой мати, зглядаються;

Кого люблю, поцілую,

Аж губоньки злипаються.

Ой на морі, морі,

Дві скалочки скаче,

А за мною, молодою,

Ніхто не заплаче.

Берегами йду – береги ламаються.

Що лугом іду – луги розвиваються,

Берегом іду – береги стинаються.

Коли є безділля,

Копай, мати, зілля;

З-під гір я коріння,

З-під берези насіння.

Примітки

Подається за виданням: Марко Вовчок Твори в семи томах. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 7, кн. 1, с. 249 – 260.