22

Да рубай сосну червону.

Стенулися сіни, як бояри сіли.

Стенулися причілки, як сіли світилки.

Да будемо кіску тріпати,

Молодому квітки шукати.

Сядь собі правесенъко,

Коли любиш вірнесенько.

Де зовиці ласкавії,

Люблю замишляти,

З діверками жартувати.

Ой хміль же лугами,

Пшениця ланами.

І пізніми і ранніми

Рісочками.

Конопельки не вродили,

Подарочки покоротили.

Знати [нерозб.]

А в кот[орій] хаті:

Черчиком обсипана.

(Доля)

Да лучче божая,

Аніж матчиная.

Ой лугова зозуленько.

Торох, торох да по дорозі!

Ой виїхав козаченько

[нерозб.] лізки.

Пусти, тату, перегрітися,

На Лукію подивитися.

Ой брязнули ключи,

Од комори йдучи,

Співали дружечки,

За Лукією йдучи.

Ліжника не вробила,

І вовницю розгубила.

Ой спасибі, мій батеньку.

Нагуляла,

Що у вічі челядоньки

Не видала.

Щоб було роду величчє.

Да пошию сорочечку у сім піл,

Сюди-туди повернуся –

Аж розпір.

Чи пива одпивати,

Чи хліба доїдати.

А на тому сизану-пизану

Сизовеє, пизовеє пір’я.

Ой як будеш жюватъ, жювать.

Кіньми двора та й не гризіте.

Да накачуйтесь, колісця.

Да насталюйтесь, залізця.

Що в нашого Павлусенька

Воли половії;

А в нашої Марусеньки

Чепії новії.

Да будемо орати цілину,

Да сіяти будемо ярину,

Щоб наша ярина зелена була,

Щоб наша родина весела була!

Ще у його грива шовком звита.

Косо моя – коханнє,

Тяжкеє моє уздиханнє!

Положила білу руку

На заруку.

До старості наші старости

Дождали в бога радощів.

Да я тебе, барвіночок, і рвала,

Да за свої за височки закладала.

– Да не жаль же мені ні на кого,

Як на свій рід.

Да не дав мені погуляти,

Хоч оцей рік.

Да не дав мені вечерничок доходити,

Рупяного віночка доносити,

А батенького подвір’ячка докрасити.

– Ой є в тебе, Марусенько, меншая сестра.

Вона твоїх вечорничок і т. д.

Да робили сінечки майстречки,

Да ситили мед-вино виннички,

Ізростили Галочку братички.

Ой на тій корогві мульованнє,

Молодої Мар’єчки дівованнє.

В лози, бояре, в лози,

Да рубайте занози.

Розсунь, свату, хату

Ще й вербові сіни,

Щоб перезвяне сіли.

Да накупив да чарушечок

Да таких да малісіньких.

[нерозб.] білому світу хортики

На слід спали.

Виляй, не виляй ти,

Чорна куночка;

Виляй, не виляй,

Хортикам лапку давай,

А болохівцям шкурку.

А в половину ночі

Мар’єчка походила.

Де дружечки війлечко в’ють [нерозб.].

Де дружечки гулейко в’ють.

(Старод.)

Чи жаль же їй русої коси

Да панянської краси?

Жаль мені тебе, мій батечку,

Що не буде в тебе служечки.

Ой полем-полечком

Та їхав Іванко коничком.

А в боках хусточка шовкова.

Вишила Маруся молода

Ясного сонця до оконця.

Біжи, біжи, кониченьку,

З-під вилля

Та до тестеного подвір’я.

У нас усе гаразд:

[нерозб.]да ножі в діжі,

Ані коровайниці,

Що хороше коровай бгають.

Забарив же нас,

Загостив же нас

Іванів батенько.

Да спасибі тобі, піпоньку,

Не багато взяв – кіпоньку

За Марусину кісоньку.

Хрещатий барвінок вищипала,

Ярую рутоньку вирізала.

Із-за гір, із-за гір

Да бояре в двір

З скрипками голосненькими.

Ой одлинъ, одлинъ, сиз соколоньку, од мене!

Я два сада вишневих облітав,

А в третьому яблуньовому пробував.

Ой ходила дівочка по дворі,

Черкала платтячком по землі.

Ой літає чорна галочка по полі,

Ой черкається чорними крилечками по ролі.

Із села селяниці

Хорошії молодиці.

За одну вечерину потеряла.

Я б його кучері да й позолотила.

Коли б знала, як буде їхати,

То б я вийшла стежки промітати.

Рости, рости, орішечку,

Моєму батеньку на втішечку.

Вийде тобі жартованнє

З лихою бідою.

Сама собі дивуюся:

Де мій голосочок дівся?

У садочку на листочку –

У кленів лист ввився.

Нехай мене той почує,

Що в полі ночує.

Нехай мене той завіда,

Що в полі обіда.

Дівчинонька не спить, в оконечку сидить,

З буйним вітром розмовляє.

Ой бодай вас, дівчаточка,

Побила морока,

Щебечете з парубками.

Як в саду сорока.

Цвіт калину ламала,

В пучечки в’язала.

До личенька рівняла:

– Ой коли б я такая,

Як калина жаркая,

То б я пішла за пана,

За козака Йвана.

А мені, мій пане,

На ляді стояти.

Боровая ягода

Вельми солодка,

А лугова калина

Вельми гірка.

Улиця-безумниця,

Хто по тобі ходить?

Нехай по їм плаче земля та вода,

А не я, молода.

Ой продаймо, сину,

Полотна льняного.

[нерозб.] пані рудобрива.

[нерозб.] нам не дала,

Сама спожила!

Наша пані велика

Зарубала індика.

Зарубала нам,

Хорошим женцям!

Святая покрівонько,

Прикрий мені голівоньку:

Землю листочком,

А голівоньку платочком.

Святая покрівонько,

Покрой мою голівоньку –

Не стъонжкою, не квіткою, –

А чесною наміткою!

Що Йсус Христос народ[ився],

По всьому світу об’явився:

Його мати весела була –

Понесла його попід небеса.

Дала йому пужку житяную:

Куди пужка махне,

Там жито росте, як очерет.

А кіпочки, як зірочки, на нивці;

А стожочки, як соколочки, на гумні.

Да бувай же здоров, пану господарю, у домочку?

З своїми дітками у раєчку.

(Конопляні пісні. Як коноплі беруть)

Беру, беру конопелечки

К пилиповці на варенички,

Беру, беру я замашечки

На тонкії на рубашечки.

Ой в рубленім колодязі:

Душа моя – колодязь!

Там дівчина воду брала,

Козаченько коня поїть.

Стали вони жартовати,

З відер воду виливати.

Туди ішла її мати:

– Чого, діти, жартовали,

З відер воду виливали?

(Йшли три святі, а стріла їх божа мати)

– Да й підемо ж ми да до пана козаченька

Да колядовати, ще й святковати.

– Да святії ж мої, колядуйте самі!

Колядуйте самі – мені ніколи!

Я од поля живу, і все рісин нахожу.

Од тучі од грому да пашень стережу,

Од тучі од грому од великого побою.

Дай тобі, боже, щоб у полі зрідно,

Щоб у полі зрідно, у дворі плідно,

А [в] коморі спірно, а у хаті смирно!

В чистім полі край дороги

Лежить камінь мармуровий.

Сорок волів у плузі, а тисяча у лузі.

Бо я тую, багатую,

Різцем переріжу.

Кінь на гору спотикається,

Козак на конику все слоняється.

Ой постеле мені

Жовтим та бурковина.

Чи це тая вдова жива,

Що на розі хата.

Не так люлька,

Як ціпка до дудки.

Москалики-обманщики,

Вони манять.

Я до тебе пригортаюсь,

Як рід до родини.

А ти од мене одскакуєш,

Як горох од ниви.

Щоб з козаком не стояла,

Козакові віри не доймала.

Бо в козака тілько й віри,

Як на морі плавле піни,

А в дівчини тілько ласки,

Що на морі плавле ряски.

Подай, брате, гострую торчину –

Пристромити вражую дівчину.

В чистім полі та криниченька одна;

Узорнй, вода ти холодна, зо дна!

Свого коня за поводи’водить,

Свою шапку під плечима носить.

Не люблю пива

Ні паху його.

Камінь потоне,

Вінок вирине.

Ой зродили ягідоньки

Близько перелазу.

Люблю тебе, серце дівчино,

Од первого разу.

Ой зродили ягідоньки –

Широкий листочок:

Люблю тебе, серце дівчино,

І твій походочок.

Не стій, милий, у воротях

Да прошу у сіни,

Да прошу до хати.

Уже ж бо нас із тобою

Давно оббрехали.

Додому припхався.

Ліву ручку під головки,

Правою обняти.

Ой він її любить, і бог сеє знає:

– Скарай, боже, розлучника, що нас розлучає

Ой білая лебедина

Тихий Дунай сколотила,

Вірненькая женишина

Тілько жалю наробила.

Налетіли сірі гуси, стали жировати,

Наїхали козаченьки, стали ночувати.

Я по тобі, луже,

Не нахожуся;

Кого вірне люблю,

Не надивлюся.

Не воля твоя – розлука моя,

Хіба нас розлучить матуся твоя.

Нас не розлучить матуся твоя:

Хіба нас розлучить сирая земля!

Нас не розлучить ні піп, ні громада:

Хіба розлучить сосновая хата;

Сосновая хата, висока могила.

Ви любощі, ви немощі –

Хуже тої ви болещі.

А ворожка справедлива –

Всі любощі одходила.

Примітки

Подається за виданням: Марко Вовчок Твори в семи томах. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 7, кн. 1, с. 372 – 382.