8

Ходить дівка понад морем,

Сіє долю із приполу.

Да напишем к отцю, к матці:

Нехай дома не мурують,

Да й віночки не готують:

Утеряла свій віночок

Через дурний розумочок!

Задзвонили усі дзвони,

Смутно задзвонили,

Либонь же то мою милу

Несуть до могили.

Нема сили, боже милий,

Нема, святий царю,

Нема сили доволіктись

Мені до цвинтарю.

Ніхто мені не поможе

Піти на могилу,

Поможи ж ти, милий боже,

Пошли мені силу.

Там сховають мою милу,

Засиплють землею:

Пошли, боже, мені силу

Попрощатись з нею!

В остатній раз подивлюся

На мою на милу;

В остатній раз пригорнуся

Та й ляжу в могилу.

Та нехай же похоронять

Мене разом з нею,

Од ворогів оборонять

Сирою землею.

Ви, вороги, – злії люде!

Що ми вам зробили?

За що, за що із милою

Ви нас розлучили!

Не жили ми укупочці,

Так укупці ляжем:

– Прости ж, боже, вороженькам, –

На тім світі скажем.

Бистра річка берег ірвала,

Ой рано-ранесенько берег ірвала!

Там дівчинонька водицю брала,

Водицю брала, там вона потопала.

На рату назгукала,

Батенька пригукала.

Хіба моє кошеня

Лапкой загребе

І хвостиком замете.

Баба рака купила,

Три полушки сплатила,

Трейчи юшку варила.

Добра юшка була.

Чи не рак же то був,

Чи не юшечка,

А Олесенька чи не душечка?

Великодні волочебна пісня

Ой шли-брели добрі молодці волочебники.

Христос воскрес, син божий!

Питалися двора, що багатого управитого:

– Чий то двір, що залізний,

Медяні ворота, золоті замочки?

Ой прийшов же він да із церковки.

Гайку, гайку!

Дай гриба й бабку!

Сироїжку з добру діжку,

Красноголовця з доброго молодця!

[Діти кажуть, шукаючи грибів.]

Пречиста в головах,

Янголи по боках,

Йсус Христос при мені,

При моєму вмі,

При моєму сні.

Янголи-хранителі,

Храніть мене сій ночі

До півночі.

Того добра годинка,

В кого жінка Маринка.

Ой ходила дівчина по полю

Та гонила качира додому:

– Продам тебе жидару старому.

Наливає чару, чару вікную,

Не сам випиває – із хазяєчкою.

(Старод.)

Йди, йди, дощику,

Зварю тобі борщику,

Чи на дощ, чи на сонечко,

Одчини, боже, віконечко!

Дай, боже, дощичок

Цебром, відром, дойницею!

Вже твоєї Галютиньки на світі нема,

То вже твоя Галютинька сина зродила.

Понаймала неньки й бабки,

Сама полягла!

Ручки ж мої паперові,

Чом не робите?

Ой хоть як він каптан дран,

З-під ісподдя злотом бран!

А ліс каже: «Не прийму».

А звір каже: «Ізбіжу!»

Підем, сестро, в дуброву,

Скинемся травою.

Ти, сестрице, жовтінька,

А я, братко, ялінька.

Да й понесли дитя мале

В Київ в намастир,

Да вдарили рибалочки

В дзвін голосний.

Всі дівочки-красулечки

До церкви ідуть,

Вони собі на голівках

Віночки несуть.

(Дівчина, силою заміж оддана, усе те сховала. Чоловік убив її)

Плакали коні, тіло везучи,

Ридали янголи, душу несучи.

Місяць світе,

Мертвець іде:

– Чи не боїшся, дівчинонько?

– Чого ж мені боятися,

Що я іду вінчатися?

Місяць світе,

Мертвий зживить іде:

– Чи не боїшся, Тетяно?

– Не боюся, Іване!

(Черн. у.)

Крикнув на хлопців бурлака вночі:

– Е, збирайтесь ви, хлопці, та усе добрі молодці!

Е, збирайтесь ви, браття, та усе народ майстровий.

Ой, закупимо ми, браття, та широкий [нерозб.] найбільший!

Зробимо, браття, півтораста сім возів,

Закупимо ми, браття, півтретиста пар волів,

Та як посадим, браття, по сім молодців,

А по восьмому для поганяннячка,

По дев’ятому задля куховар’ячка>

По десятому задля осторожності.

Підемо, браття, у Щуцань на базар.

А як станем, браття, все по темним улицям,

Прийде ж к нам славний купець молодий.

– Ей, що в ваших возах та за товар дорогий?

– У нас куниці та лисиці та чорнії соболі.

Як одкриє рогожу – аж там добрі молодці.

(Каневск[ий] уезд. Записана в 1853 г. Метлинским, по дороге в Крым, в корчме).

Ой не знав, не знав проклятий Мазепа,

Як Палія зазвати,

Да й став його проклятий Мазепа

Та на бенкет запрошати.

– Приїдь, приїдь, Палію Семене,

Да на бенкет до мене!

Ой скоро Палієнко Семен

З своїм військом приїжджає,

Скоро проклятий Мазепа

Меду висилає.

Скоро Палієнко Семен

Меду напився.

Да скоро Палієнко Семен

На конику похилився.

Ой як крикнув прок[лятий] Маз[епа]

Да на свої гайдуки:

– Гей, візьміть Палія Семена

Да в тіснії руки.

Як крикнув проклятий Мазепа

На свої райтани:

– Возьміть Семена Палія,

Закуйте в кайдани.

Як крикн[ув] прокл[ятий] Маз[епа]

На свого візницю:

– Возьміть Палія Семена

Да вкиньте в темницю!

А вкинули Палія Семена

Да й у темну темницю.

А сам скочив прокл[ятий] Маз[епа]

Перед царя на столицю;

Да й обізвався Палієнко Семен

Та й у темній темниці:

– Ой, бреше, бреше проклятий Мазепа

Перед царем на столиці.

Не пологи забілилися –

То отці й неньки зажурилися.

З похов шабель не виймаючи,

Й крикнув же він на свої лейтари.

А заливши його в кайдани,

Кидайте в темницю.

Та на [нерозб.] білеє ліженько

Спати похилився.

Як же крикнув пес Мазепа

На свої янчари.

Ой хмелю ж мій, хмелю зелененький!

Чом голівок не складаєш.

Ой либонь ти, проклятий Маз[епа],

Із шведами накладаєш.

Ой хмелю ж мій, хмелю зеле[ненький],

Час із тичини додолу:

Не пускай, Палію Семене,

Усіх шведів додому.

(Суботов)

Солов’єво гніздо запалили;

Плаче соловейко по дитині,

Так як козак молод по дівчині.

Часник полковн[ик] сього ізлякався,

В скалу заховався.

Поляжемо, братці рідні,

Тута головами.

Три тисячі орди сам побив.

– Ой нуте, братця, не мала то сила…

Да нема ж і мого рідного сина.

Стали вони утікати,

Стали топитися,

А ногайці дуже в обоз

Стали ломитися.

Попустили поле й степи

В турецької віри.

Встріча[ють] їх батеньки й матері,

За синів питають.

Положились усі вони

Унов слободами!

Поляжете, компанійці, митусь, головами.

[Митусь, мишма – туди і сюди. Митусь – догори ногами, навзнич. П. Огієвськ. [нерозб.]]

Що б’ють і палять

І пороху не жалять.

Ой на лавці, на лавці

На зеленій травці.

Ой лука моя, лука зеленая,

Трава шовковая!

Буде мене мати бити

Кілкою шепшиною,

Стрікучою кропивою.

Кого в танку нема

Кого в корогоді?

Петруся в танку нема,

А Марусі в корогоді!

Мак, мак! Моя маковочка.

Золотая головочка!

Станьте ви, дівки,

В червоний мак.

Да не пускайте пана з корогода,

Нехай дає мак!

Як станем ми мак

Т русить-колотить,

При долині мак,

При широкій мак!

Голівка боліла –

Хустоньки хотіла;

Ушки боліли –

Сережок хотіли;

Плечки боліли –

Юпочки хотіли.

Колінки боліли –

Запаски хотіли.

Ніжки боліли –

Черевичків хотіли.

А цибуля надулася,

Що до ради не приймають;

На стіл прямо потряслася,

Її з хлібом наминають.

Як я сюю дубину стрепену,

Посипались жолуді в пелену.

– Пусти ж мене, пусти ж мене,

Подолянко, на ніч.

– Ой, не пущу, не пущу –

Не подоба річ.

Підтикалась, підсмикалась.

Ой хмариться, туманиться,

Аж із стріх капотить:

Розсердився мій миленький,

Аж ногами тупотить.

Поцілую шевця в руки,

Щоб повставляв закаблуки.

Ой на нашій на улиці

Серед шляху ключка,

Хто не вийде на улицю,

Нападе колючка.

Дайте мені, моя мати,

Жита по коробці.

Причини, боже, ночі

На мої чорні очі.

Як рибка з окунцями,

Я, молода, з хлопцями.

Прилетіла качка,

Крилечками ляска.

Таки лясь, таки лясь –

Чи не вийде Івась.

Який тобі кадук стався,

Що ти мене відцурався.

Ой не ходи коло гаю:

Як піймаю – залигаю.

А дівчина чорноброва

Рубить дрова до порога.

Ой світе мій ясний,

Ой деню прекрасний!

Ой лин та карась

Та в ятері трепетавсь.

Ти не кажи, дівчино,

Що з тобою женихавсь.

Пек його матері,

Як повелося:

І старе і мале,

У боки взялося!

Я жупана не маю,

Під сірягом сховаю.

Скажи мені, моя мати,

Як той льон вибирати,

молотити,

мочити,

витягати,

посушити,

потерти,

попрясти,

поткати,

побілити,

поносити.

Примітки

Подається за виданням: Марко Вовчок Твори в семи томах. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 7, кн. 1, с. 240 – 249.