3

Летить орел через море

Та й оглядається.

Нехай мому миленькому

Легенько згадається.

Ой на горі на підгірку

Сидів голуб з голубкою.

В огороді хмелинонька

Грядки устилає.

Куди я іду, не пройду,

На твій слідок ізійду,

На слідочку постою,

Іздихнувши, ісплакну.

Як виросте трава зелена

У горниці на помості.

Ой піду я під яблуньку,

Аж лист опадає.

А на тебе посварили,

Мене хотять бити,

Щоб з тобою не стояти

І не говорити.

– Чи не бачив, чи не бачив дівчини Марії?

– Ой не бачив і не чував!..

Не буду казати, –

І не буду, пане-брате,

Туги завдавати.

Буду гнати, буду поспішати,

Щоб живу застати.

Улетіла поповичу

В серденько стрілка.

Оце ж тобі, поповичу,

Зановішняя дівка!

Ой вечором та долиною

Ішов пастух за скотиною.

Перес знирнув, рукою махнув,

А вдруге взнирнув, словце обернув.

Та брав я жону – биструю воду!

Та брав я музиків – німських язиків,

Та брав я швашечок – морських пташечок.

Да ламай ти, коню, білу березу,

Да рви ти, коню, шовковий поводок!

Да біжи ти, коню, на свою сторону!

Накопала коріння з-під білого каміння.

Перемила у ріці, натопила в молоці.

Ой ви вітри, ви буйнії, ви всюди бували:

Чи не бачили сивої голубки поміж голубами?

Вона сива, білокрила,

Личком, як калина.

Як побачу краї твої,

Рік мені година.

Ой на ставу, на ставочку збили качки ряску.

Любив же я дівчиноньку на час коротенький,

Мусив її залишити через вороженьків.

Хожу блужу, хожу блужу,

Вік свій проклинаю,

Що нікого приязного

В сім світі не маю.

Ой боже ж мій милостивий,

Поправ моє биття;

Ой коли ж ти не поправиш,

То вкороти життя.

(Гайс.)

Ой у полі плужок ходе,

Мій милий погоне,

В правій руці батіг носе,

За мною голосе.

(Куп’янськ)

– Встань мила! Дитяточко плаче!

– Коли жалко тобі дитяточки,

Найми няньку й мамку,

А не жалко – подай сюди в ямку.

Не тяжка, не важка козацькая зброя,

Тяжкий мені, важкий козацький звичай.

На мене сідаєш, ногами стискаєш,

Ногами стискаєш, нагайкою затинаєш.

До шинку приїдеш, до стовпа прив’яжеш,

А сам п’єш-гуляєш, мене забуваєш!

Сріблозлотий поясочок на станочок.

Налетіли сірії гуси, стали жирувати.

Ой хоч ламай, хоч не ламай

Мизинного пальця:

Як не було, та й не буде

Над [мене] коханця.

Ой у дівчиноньки у двороньку

Майстри майстрували,

Теслі теслювали,

Ой теслювали і рубали

Дерево-ялину,

Та зрубали козакові

Труну дубовину.

Помер козак, помер Іван,

Вмерла його мова,

Остається кінь вороний.

Іменная зброя.

Хотів її взяти…

Вигадала товариша

Превражая мати.

Він шатався і мотався,

З своїм стадом управлявся.

Ой на горі дубничок, а в дубничку винничок,

А в винничку погрібець, а в погребці бондарень.

Обручики струже,

Тоненькії дуже.

Бондарику, бондарю.

Чогось тебе попрошу.

Набий мені канівочку,

Що мед-пиво я ношу.

А я тобі заплачу,

Сорочку пошию.

Матірню додільну

Плоскінну.

Так свому бондарику

Рукався вгодила.

Стоїть кухлик і відничок,

Візьми та й напийся.

(Екат. губ.)

Не носи, ляше,

Не носи грошей,

Чорт тебе бери –

Що ти хороший.

Шабельками поле заяснили,

Шапочками закрасили.

Ой зачула моя доля,

Що не бути мені дома,

А в Києві у приводі

У некрутському наборі.

Нехай щастя з нами буде,

Живім, як почтиві люде.

Чи мене, моя мати,

В любці не купала,

Що ти мені, моя мати,

Долі не вгадала!

У солдатському наборі,

У залізах, у закові.

Таки ж парень догадався,

По улиці замотався,

До дівчини заховався.

Чорна хмара наступає,

Гори не видати;

Будеш мене, моє серце,

Не раз споминати.

Спом’янеш мя, моє серце,

Хотя раз на днину,

А я буду споминати

Сто раз на годину.

Ти соловей, а я утінка,

Ти полинеш, а я тутенъка.

Бодай тобі, отамане,

Дідько очі вибрав,

Що ти мене од дівчини

На панщину вигнав.

Тілько ж мої карі очі

Слізоньками ізіходять.

І з’їздив Польщу і Вкраїну всю:

Не найшов кращої милої за сю.

(Богусл.)

Що Матвійко каже: «Моя Галочка буде».

А Іванко каже: «Хіба мене дома не буде!»

Дівчинонька, рідна мати,

Сховай мене в себе в хаті.

Як привезли до прийому

Стали постригати;

Поставили парня до стіни плечима;

– Гляди, парень, на царя ясними очима.

Коли б брат та сестриця,

Вони б мене визволили,

Коли б жона молодая,

Вона б мене випрохала,

Коли б дитина малая,

Вона б мене виплакала.

Накажіть моєму роду-племені,

Батькові рідному:

Та нехай сірії воли

З двора ізбува.

Накажіть моєму роду-племені,

Матері рідній:

Та нехай сивії корови

З двора ізбува.

Прописала громадонька

В солдати оддати;

А я коня осідлаю,

Та й сам поїзжаю.

Промітайте, братця, доріженьку,

Щоб не курилася.

Щасливая доріженька,

Куди він задумав.

Виряжай же, рідна мати,

Нових людей з хати,

Приймай же ти, рідна мати,

Молоду дівчину.

Та списали, змалювали

Вдовиного сина:

То то ж гарний удовин син

На воронім коню!

В некрути злапали,

В кайдани забили.

(Полт.)

Ой за лісом за темненьким

Та й за гаєм зелененьким

Там лежала шлях-доріженька,

Широкая, убитая,

Слізоньками прилитая.

Туди ніхто і не іде,

Тільки пройшов сам некрутський набір.

Попереду охвицер молодий

На конику вихиляється,

У бумагу видивляється.

В Бердичеві в славнім місті

Звербовали дурнів двісті,

Дали коня і кульбаку

Й півтораста палок.

Були попи, дяки й паламарі,

Все в улани приставали.

У людей конопельки сходять,

А наші паросточки водять.

Уже люде конопельки мочать,

А нашії свиньки толочать, волочуть.

Вже брязнули люде у полі серпами,

Ми з тобою, серденько, у корчмі чарками.

Та продала дівчина керсет,

Та купила чумакові кисет.

Та продала дівчина подушку,

Та купила тютюну папушку.

Мандрова пахоля

Із Києва до села.

(Бир.)

Ой піду я, молода,

У темний луг по калину:

Ой чи не побачу, ой чи не загляжу

Свою вірную дружину.

Десь моя вірна дружина

В темнім лузі заблудила.

Ой вирву я листочок

Та прикрию слідочок,

Щоб по милого мого,

По слідочку його

Всяка птиця не ходила.

Ох і сам собі замишляю:

Ох ти, зоре, ти, місяцю ясний,

Ти, козаче, молодий, безщасний!

Та й стала потопати,

Червоною хустиною

На берег махати.

Ходить чумак Захарченко,

Та на виєчко схилився;

Та на свої воли,

Сірі, половії,

Пилънесенъко удивився:

– Воли ж мої сірі, половії,

Хто ж над вами буде пановати

Та й вас буде годувати.

Та йде чумак дорогою,

Та пустив голос дібровою:

– Накажіть моєму роду хоть чорною товариною!

З України ні родини, ні чорної товариноньки.

Вилітають ластовочки,

Із дна моря виринаючи,

Гомоніли мої товариші,

Понад морем похожаючи.

Ой ходім подивімось

На табори та чумацькії.

Чи тут будем зимовати,

Чи будем в городи братись.

Та вже наші та старі батьки

Понадились та без нас горювати!

Та йде чумак дорогою,

На пужалю ісхиляється.

Вирубали козаченька

До корня й до пня.

Од Бузника до Савори помічені верстви,

Не за одним чумаченьком плачуть жінки й сестри.

Та їдь ти, милий хлопче.

Аж у Ялтанъ-город.

Риплять вози, йдучи…

Попереду чумак іде

Вигукує, йдучи.

Варіант: Вистрибує йдучи. Ред.

Запрягай же сірі воли,

Поганяй на Десну!

Не плач, не плач, дівчинонько,

Як я у дорозі,

Поб’ють мене твої сльози

Та на перевозі.

Не плач, не плач, дівчинонько,

Сидючи на днищі:

Поб’ють мене дрібні сльози

Та на табурищі.

Ой з-за гори та із-за крутої

Буйний вітер віє,

Та віє, віє, та повіває,

Козак тугу розважає,

В шинкарочки побуває.

В кого жінка, в кого діти,

Добре тому в світі жити.

На панщину не ходити,

Мішком хліба не носити,

Ні за плугом, ні за ралом,

Узивають господарьом.

Насіяли, наорали,

Та нікому жати,

Пішли наші чумаченьки

По возах лежати.

Ой заревли воли

У новім ярмі:

– Хазяїну наш хороший,

Чиї будем ми?

Ой дзвонили ж у всі дзвони:

Се ж по тому чумакові,

Що гоняв ізгони.

Ой ідуть воли

Степом, ревучи.

Ох і зацвіла у саду маківка,

Заплакала чумакова ще й матінка.

Сталась йому причина:

Сіль голову розбила.

Косіть, хлопці, очерет

Та скидайте в ожеред.

Накосили споришу,

Наварили кулішу.

Остався він у Криму,

Сіль лупає вагову.

Примітки

Подається за виданням: Марко Вовчок Твори в семи томах. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 7, кн. 1, с. 195 – 205.