24
Товаришу пане брате, да вволи мою волю,
Нехай зарже кінь вороний, да стоячи надо мною!
Хай зачує отець-мати, стоя у кімнаті:
– Ой десь мого сина-орла да на світі немає,
Ой що його кінь вороний да голос подаває!
Стали того чумаченька у гріб упускать,
А в Києві на риночку у дзвони рубать.
– Посадіть у головках червону калину,
Ой, щоб було виднюсенько на всю Україну.
У неділю вранці рано-пораненьку
Виходила мати чумаків питати:
– Ой ви чумаченьки, ой ви новобранці!
Чи немає мого сина а у вашій валці?
– Ой є, стара мати, в полі разного цвіту:
Ой є нашого брата а по всьому світу!
Ой заплакала мати, йдучи до хати,
Що не можна за сина а й опиту узяти.
– Ой коли б я багата або прежняя сила –
То я б за свого сина обід постановила!
А він мислить, що ласшого,
Глядить, бачу, грошей много.
Не знаєш ти, що, небоже:
Як бог мені допоможе,
То я з грішми похвалюся
І без тебе обійдуся.
Куди шумить, туди реве,
Колись то ся перерве,
Щоб нам долю яку-таку,
Буде хлопців так, як маку.
Як ся неба розмиють,
То ще хлопці станіють,
Єще буде, як бувало,
Два за гріш і то мало.
(Вол.)
Жаль мені не Килини,
Жаль мені не її,
Що витопт[ав] черевички,
Ходячи до неї.
Казав бать дам…
І курочку-сокотуху:
Сватай мене, реготуху!
А у млині на камені
Дівка горох меле.
Одскочив обруч
Коло діжечки,
Дівчата мої
Сироїжечки!
Одскочив обруч
Да коло барила,
Подруга жениха
Да й переманила.
Ой мати моя,
Люблю коваля;
Я до печі,
Він за плечі:
– Чепурушко моя!
Заграй, заграй, дуда моя,
Зажелала душа моя
Часнику товченого,
Яблука печеного.
Косіть, хлопці, осоку
Да годуйте воли до смаку.
Десь узявся рябець,
Привіз двоє глабець.
Сім пар волів на загоні.
Сякий-такий обридливий
І той до багачки.
Нащо, мати, нащо, мати,
Собаки держати:
Коли наші сусідоньки
Уміють брехати.
(Вол.)
Шкітиш, шкітиш
Коло дороги –
А й у козака
Кривії ноги.
Дайте милиці
Підпиратися,
Піду до дівчини
Женихатися.
А у дівчини
Злії собаки,
Вийшла дівчина
Обороняти:
– Ой чіп, ой вон,
В солому спати!
А ти, козаче,
Ближче до хати.
Сидить же мати –
Набивається,
Своєю дочкою
Вихваляється:
– Ой бери, бери
У мене дочку.
А в мене дочка
Неробітничка,
Вона у тебе
Не робитиме,
По землі хвартух
Волочитиме.
А в неї пави
Помиють лави,
А в неї лиски
Помиють миски:
Вона хліб напече,
Водиця сама в хату натече!
(Малор.)
Заграй мені,
Дударику, у дуду,
Нехай я свого лишенька
Забуду.
На колодці сиділа,
Собі хлопців манила:
– Хлопці, хлопці, до мене –
Чорні брівоньки в мене!
– Чорт тебе бери з ними,
Давно ж ти маниш їми!
Редьку сажу, редьку сажу,
Редьку поливаю:
– Рости, редько корениста,
На зиму сховаю!
Я не буду редьки їсти –
Кажуть люди – гірка.
Я не буду жінки бить –
Жінка-білозірка.
– Моя жіночка-білозірочка,
Повернися по хаті,
Легко серцю здихати,
Повернися по двору,
Легко мойому животу.
Два півники, два півники
Горох молотили,
Дві курочки, дві курочки
У міт наносили.
Козел меле, козел меле,
Козел насипає,
Зайчинятко хвостом розгрібає,
А зайчичок-стрибайчичок у дудочку грає.
Туп лихою ногою
До дівчини Гапки,
А в дівч[ини] Гап[ки]
Малевані лавки.
Як сів, прикипів,
Вечеряти не схотів.
– Ріж, мамо, гусака,
Батенько іде
І козака веде.
– Чорт його не видав –
Мої кури попужав;
Мої кури дикі
Полетіли в ліки.
Поцілуймось губа в губу,
Бо я завтра не буду.
А як піду до Одеси,
То ніколи не дождешся.
Поздоров, боже, мого старого
І мене коло його;
Він рано встає,
А мене прикриває:
– Ой спи, миленька,
Щоб була здоровенька!
Ой ходила по току
Да садила вишню:
– Суди, боже, чоловіка
Да під мою мислю,
Щоб горілки не пив,
Табаки не нюхав,
Чужих жінок не любив,
Тільки мене слухав!
Понад нашим садом
Три місяці рядом.
Шери да бери,
Розваж, важ-важ!
Наші шери да бери!
Що 1-ий же місяць [нерозб.] молоденький,
Що 1-ая зірка – Марусечка дівка!
Наші шери да бери
Розваж, важ-важ!
Прийди, прийди, Сувердко,
Бо вже вечір недалеко.
Прийди, прийди, сама буду,
Напну тобі халабуду.
Запаскою запну двері,
Сама ляжу на постелі,
І поясом зав’яжуся,
І до тебе пригорнуся!
Устань же ти раненько
Та й умийся біленько,
Я на тебе подивлюсь
Та нікого не боюсь.
Хоть яка я білявая,
Чорнявого полюблю,
Хоть яка я маленькая,
На стільчику стану,
Хоть якому козаченьку
До душі пристану.
А в городі бриця,
Нема мого Гриця;
Я гукала, він не чує,
Нехай здоров сам ночує.
Ой Івашечку-сподобашечку!
А в городі гуска
Крильцями луска:
Таки лусь, таки лусь –
Чи не прийде Павлусь.
Сподобався ж мені,
Як паук на воді, –
Паутина плавле:
І люблю і піду
Я за тебе, Павле.
Коли б мені не тини
Да й не перетинки:
Ходив би я до дівчини
Да й до Харитинки.
Аж і чуба нема;
Хоч є трошки –
Да не кучері!
Та вже ж мені шолудаві
Надокучили.
У вишневім саду вродила,
В винограді зросла,
Мала три козаченьки,
Щоб за тебе пошла!..
Через гребельку йду,
Як голубка, гуду,
Нехай мене люде знають,
Що в чоботях іду.
Кунтушина огіркова,
Пояс з кукурудзи.
Чоботята в його з ріпи,
Підвязки з гарбуза.
Як напився кантабалу
Ляшок нетверезий.
Перестріли його свині:
– Постій, вражий ляше!
Обернувся сюди-туди,
Став свиней стреляти,
Свині кулі розхакали,
Нічим воювати.
Ой їж, коли хоч,
Коли не звідніла
Що я бідна, нещаслива,
Ні з ким мені жити.
Обізовся пан Дяченко,
Чоловік гулящий:
– Прийми мене на вечерю,
Я в тебе найкращий.
Аж там дячок-неборачок
У кузуб зігнувся.
Свічка горить (2)
І свічка палає,
А шмаровоз попід піччю
Рубанця шукає.
Та й зачали пана дяка
В штирі киї прати:
– А до школи, пане дяче,
Азбуки читати!
Отамане, батьку наш,
Як ти поряжаєш:
Чи тут будем селитися,
Чи втікать додому?
Щебетали ластівочки,
Через море літаючи,
Ходять наші бурлаченьки
По табору, розмовляючи.
А я там пробував
І грошей заробляв.
Та велів зготувляти прутів пуки
Мене пручати.
Боже ж ти мій милий! На що се так привів?
Що я в свого пана служив
І заслуги не получив?
Хоч загину, не загину,
Пришлю коня вороного.
А що мені по конику,
По конику вороненькому,
Та без тебе, милий друже,
Без тебе, молоденького!
Зашуміли луги, загриміли ріки –
Помер отець-мати – сирота навіки!
Сирітонька робить і ручок не чує –
Люде кажуть…
Сирітонька іде з поля зарані,
А люде говорять, що з корчми, з гуляння.
(Вітер гов[орить]:)
Ой хоть буду віять, не переставати,
Да вже ж того не одвіять, що має бог дати.
Одну кварту наливає,
Другу набирає,
Ой прийде рідне браття,
То й за стіл сажає…
Шинкарочко молодая,
Колись була повірная.
Да повір меду і горілки,
Бо не маю собі жінки!
Которії воли молодії –
Та до лугу дотягали.
Ох і которії да воли старії –
Серед степу погибали.
Ой стоїть же клен,
Да як білий день,
Да на воду схилився,
Ох і сидить чумак у неволеньці,
Да вельми зажурився.
У нас бурлак був з наших-таки людей в Толокуні над Дніпром. З суду, з віку не жонатий. Без ревізії, без усього жив собі; усюди ходив: і в дрова ходив, на плити ходив, і товар пас, – а горілки не пив. Луб’янка називався. Як умирав, багацько грошей осталось: в лузі ховав попід дубами. Як умирав, так і сказав чоловіку; в горщечку найшли, а то в мішечках. Таки той чоловік поховав його гарно, – платки навіть давав за їм. Просив хреста поставить із цілого дуба… Так вони голля обтесали трохи, да й упустили, так як хреста. Оце у Пилипівку перед святками (1854 г.) вмер.
Да попід гаєм за товаром,
Да попід гір’ю за корів’ю.
Да лягай, бурлак, і так спати,
Завтра дамо побідати.
Не хочете хліба-солі їсти
Із чистого поля.
Примітки
Подається за виданням: Марко Вовчок Твори в семи томах. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 7, кн. 1, с. 391 – 399.