27

Ізлетіть, янголів лики,

Щоб зустрічать владику.

Засурміте, воскликніте

І всю тварь іззовіте!

Скомпонуйте [нерозб.] лики

У гарноскладні музики.

Утікайте, ночі і печалі,

Сьогодні нам промені радості возсіяли!

Похвалімо, похвалімо царя Хреста,

Прибитого, прибитого до хреста.

І від вічних мук визволивай.

Да ізбудем огню вічного.

Поручниця за нас, грішних.

Понесеш від духа святого

Безлітнього сина у тройці одного.

На визволеннє людям.

Іде до вас утіха наша.

Давно від вас бажаємо божая мати.

У храмі Покровськім

На стольці Сіанськім

Ізбра місце святе (об. [нерозб.] бож. мат.)

Полічує віки

І бере навіки.

Кривих і хворих

Робить слободних.

У Ахтирці, на предмісті, як сонечко ясне.

Град Ахтирка полководний.

Що даруєш и,илібу злому, стару і младу.

По рожденні в пустку від грудей вселився.

Прохай глави пророчої, щоб утнути.

(Ів. Хрест.)

Славен єси, Михайле, по усіх землях [нерозб.]

У царях і королях, княжатах і сильних гетьманах!

Представ єси на поміч і рятував сміло.

Сказав єси: «Устань, Петре, і ступай із пліниці».

І окрутним же каменем

На Степана метали.

Слово предвічне із янгольським чином

Тебе узиває укоханим сином.

Сто і п’ять літ жив у мирі,

Уміцняючи усіх у вірі.

(Ів. Богослов)

Хочуть всіх нас поглотити,

Піч огненну згородити.

Убогим багатство і голим одежа.

(Малор.)

О Святополче, прегордий вовче,

Гаспиде ядовитий.

Дайте відраду умному граду,

Утвердіте державу,

Щоб усі вороги упали

Під ноги нашому гетьману.

(Бор. и Гл.)

Густую пустиню злюбив єси.

[нерозб.]

Шіст[десят] три года там жив,

Чоловічого обличчя не бачив,

Із доброї віри

З дикими звірми.

Два леви йому яму копали, виривали,

І плакали, і ридали, і гірко волали.

[нерозб.]

Зміняться всі міста прекрасні,

Наповняться страхами страшними.

Тоді не зможно пізнати,

Де цар, де князь, де нищий, багатий.

[нерозб.]

Тільки убогому Лазуру бог предмилость

Там Лазуреву душу новили.

І злинули янголи з неба близенько,

Взяли його душу з тіла бардзо тихенько.

У святого Авраама на правій лоні.

Перестріла багача міцна хвороба.

Стригонули багача строго високо

Та укинули багача у пекло глибоко.

Плавай, багачу, в пеклі широко,

Заглядай, багачу, угору високо.

Тобі, брат, біг дав

Старече убізтво.

Ріт мій смажний та й закропити,

Язик мій в тілі охолодити.

Не потреба з неба

Живих пророків.

Мають вони пророчество –

Святеє письмо.

Чому ти, багаче, упредъ так не робиш.

Не будь такий неситий,

Гордий неужитий на світі.

Люстрини з парчею –

Усе з’їсть іржею.

[нерозб.]

Не знаєш, у дні якії

Ударять по шиї –

Чи у місяць осінній,

Чи у день весінній,

[нерозб.] божий.

Усе тінь минуща,

Одна річ живуща:

Світ з богом!

Да покаюсь від гріх загідь

Іще вперед смерті.

Козака від бою

Бере смерть з собою…

І князів родимих,

І хлопців добродійних.

Уповал, без розбору

У земному затвору

Тягне смерть у гріб,

Вкупі і вроздріб.

Студента від теки,

Лікаря з аптеки.

Лютий звір скоро кає, –

На добру путь понуждає.

Не прибрана, не готова,

Ступай, душа, і такова!

На сотню літ закладав я,

Об своїй смерті не дбав я.

Так мене смерть ізраднула,

Як косою підсікнула.

Гріхолюбив єсть сам собою.

Божої одежі рішився,

А сатана слідом ходить,

Глумостъ приносить,

На гріх, на глум,

На розбійство його приводить.

Призводив я на добрий ум, –

Ти не усхотів.

Ох ти, журба, проклята!

О, остогидівша печаль!

Як блискавка, сих всіх гидких звірів розжене.

Довід сьому усюди явен

І всім був відкритий.

Вражда більше його уші,

Ніж грім, пробиває,

Ніхто його в дружбу вірну

Ввік не принімає.

Всякую голову муче свій дур.

Ті шестернями на бенкет спішать.

Чорний з рогами летить, як мутиль,

Пхнув його за запон у білу постіль.

Піп у перини по уші пірнув.

Картники з реготу кишки ірвуть.

Шляхтич за гонор і уха рішивсь,

Швець з копилами, п’ючи, розгубивсь.

Ткач кричить: «Горе, тепер я пропав,

Хтось мої цівки і берда покрав»…

Бондар, кравець, маляр, блинник і скляр.

Смерті страшна замашная коса.

Хто плює на твою гострую сталь?

Той, у кого совість, як чистий кришталь.

Бідная пташка на світі живе,

І тую бог снабдіває

І усім промишляє.

Ой долини, яри,

Круті могили, вали!

Ой ви, води, потьоки чисті,

І ви, бережжя трависті.

Жайворонок між полями,

Соловейко між садами.

Той, угору літаючи, и,вірчить,

А цей на гілках і вітках лящить.

Нехай картники у [нерозб.] грають,

А прения жизні минутно вбивають.

Ой летів ворон

Та з чужих сторон

Та, летячи, закрякав.

Чоловікам за неводом раненько вставати,

Старим бабам крупи драти,

Іще й плаття прати.

Малим дітям пір’я драти

І тютюн в’язати.

Заробив же я грошей три копійки,

Щоб за одну випити, за дві похмелитися,

Щоб до свого пана смілим явитися,

Перед паном словом примінитися.

Та прип’яв коня до билиночки.

І вдовиці не чіпляйся,

Бо та скаже краснопера:

– Луччій обід, ніж вечера.

Улакомився на вибірку,

Мій сусід взяв багатирку.

Щомісяць жовті чоботи,

Новії бекеші.

Королі й заушники,

В свято, в неділю – музика…

Напитав собі роботу!

Ой праця і труд хороший

Стане за найбільші гроші.

З нею кусок хліба милий,

Що її рука вмісила.

Волю свою та запродати,

Цілий вік неволю мати.

З доброї ріллі, кажуть люде,

Ори плугом, а хліб буде.

Що все гульки та все гульки,

А об смерті нема й думки.

Візьму чарку й пляшку в руки,

Я гостями обсажуся,

Таки смерті не боюся.

А чоловік соп’ятився,

Смерті в ноги уклонився.

Бодай же ти, моя мила,

Здорова була,

Що ти моїй худібоньці

Ладу довела.

Ой на річці, на дощечці,

Там дівчина та хлюпочеться.

Ти дівчина хороша,

Дай же бузи без грошей.

Ящуре, ящуре,

Гороляний бібро.

Шукай собі до сподоби,

Щоб була подобна тобі.

Хату вимітатиму,

В окно виглядатиму.

Та не люблю кравчиків,

Що рано вставають.

Я люблю того, що писарнює,

Що прийде з писарні та й поцілує.

Ой у лісі на орісі сорока зависла,

Ой вже твоя, Кулиночка, вечеря прокисла.

За Галею густий слід:

Два дяденьки, третій піп…

Їв Левченко курятину,

А Брівченко гусятину.

А мій милий Придибайло лебедятину.

А попович попереду:

– Постой, Галю, куплю меду.

Казав батько: дам телицю

І корову круторогу…

Левченку шапку ізняв,

А Брівченку руку взяв.

А мій милий Придибайло,

Серцю мому сподобайло,

Ізо мною, молодою, поцілувався

І націлувався – як у саду соловей

Ягід надзюбався – і геть поїхав.

Купи мені ще й куфаєчку.

А вже тії підківки похилились.

Золоті підківки,

Золоті, високі,

Назад похилились –

На той час, на те врем’я

Козаки лучились.

А в неділю продала,

В понеділок пропила:

От тобі, мій миленький,

На добре звела.

Як до череди гнать,

То й п’ятки болять.

Музиканти мої,

Ви заграйте мені:

Що я бідна сирота

Веселого живота!

Ой устала я, устала

У середу вранці.

Основала оснівочку

На чотири пальці,

Намотала клубонята

І на місто йду

І оснівку несу.

А за мною дитинята

Несуть клубонята.

Та вже ж тому діду

По пояс займає,

Сидить баба на березі,

Віри не дай має.

Троє сал накладу,

Сто ковбас начиню!

Наша сова краса,

На весілля ласа,

Кричить, кричить, погукує –

Не будь вона наша!

Пили да гуляли,

Добрі мислі мали.

Що на горі санчата,

Спускаються дівчата.

Спускалися із гори,

Хлопці санки одняли.

Ой я з гори котилася,

Женихами хвалилася:

В кого один, в мене два –

Чорнобриві обидва!

Прийди, прийди, милодан,

Гречаники тобі дам,

Да не клади на плече,

Порощина потече.

Той мені сподобався,

Що гудзями застібався.

– На улиці скрипка й бас,

Пусти, мати, погулять.

– Іди, доню, не барись,

За ворота та й вернись.

– Ой то ж, мати, не гуляння,

Що з-за воріт завертання.

Ой то ж, мати, погулять –

Три дні дома не бувать!

(Вол.)

Ой морозе, морозоньку,

Добрий чоловіче.

Зморозь того кугучика,

Нехай не кукуріче.

Зморозь того кугучика –

Нехай качка кваче.

Засватав я вбогу дівку,

Нехай багачка кваче.

Бо багачка, вража дочка,

Не хоче робити.

Начіпляє кораликів,

Щоб її любити.

Начіпляє кораликів

На білую шию:

– Люби мене ти, Семене,

Або ти, Василю!

(Вол.)

Примітки

Подається за виданням: Марко Вовчок Твори в семи томах. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 7, кн. 1, с. 419 – 429.