Історичне тло

Насамперед розгляньмо історичне тло розвитку подій. Андрусівський мир, укладений Польщею і Московією 30 січня 1667 року, за яким вони поділили Україну по Дніпру, спонукав Дорошенка до пошуку сильного союзника. Основною його метою було возз’єднати Україну під однією булавою. Дорошенко уклав договір з Туреччиною, за яким Україна визнавала себе васалом султана, подібно до Молдови. За це гетьман отримав військову допомогу від турків і кримських татар для війни з Польщею і Московією. Здобувши низку перемог над поляками, Петро Дорошенко увійшов у Галичину і підійшов до Підгайців.

Сама Річ Посполита тоді ще не відійшла від міжуособиць (повстання магната Любомирського проти королівської влади) [201]. Тодішній король Ян ІІ Казимир практично не володів ситуацією, тим паче, що державна скарбниця була порожньою. А тим самим він не мав чим оплатити і те військо, що було у розпорядженні короля.

У тих обставинах весь тягар оборони Руського воєводства Речі Посполитої, яке було головною метою атаки об’єднаних козацько-татарських сил, впав на плечі польного гетьмана Яна Собєського. І йому ж король наказав власними силами дбати про військо, тобто і профінансувати його, і забезпечити провізією. «Певне, що на харчування тих людей змушений буду у заставу віддати остатню сорочку, позаяк всі роз’їхалися, король далеко, лише мені одному будуть голову гризти» [202], – скаржився у листі до дружини майбутній тріумфатор Віденської битви 1683 року. Однак він не втратив голови, не склав рук, а зі всією відповідальністю взявся до справи підготовки оборони.

Коли ж у вересні вже стало цілком зрозуміло, що «татари всією потугою, з гарматами і цілим табором рушили Чорним шляхом на військо його Королівської Милости і всієї Речі Посполитої» [203], гетьман поділив свої і без того невеликі сили на кілька ще менших відділів, визначаючи кожному відповідний терен для патрулювання і можливої відсічі татарських і козацьких сил, а сам подався до Кам’янця, щоб звідти стежити за пересуванням ворожих сил.

Розпорошення і так нечисленного війська здавалося багатьом досвідченим полководцям помилкою [204]. Собєський, однак, хотів уникнути ситуації, у якій би чисельно переважаючі козацько-татарські сили замкнули його військо у якійсь фортеці, а самі таким чином безкарно плюндрували би весь край. Редакція суспільно-культурного місячника «Lwowskie spotkania» («Львівські зустрічі») у спецвипуску, присвяченому 310-ій річниці смерти короля Яна ІІІ Собєського, розповідаючи про його основні життєві та бойові віхи, окреме місце відвела Підгайцям та битві 1667 року [205]. Опріч того, аби читачі ширше розуміли тогочасні події, перебіг битви тощо, редакція навела низку розлогих цитат з книги польського дослідника Тадеуша Корзона «Historia wojen i wojska w Polsce» («Історія воєн і війська в Польщі»), виданій в Кракові 1912 року.

Для нас важливо, що автор подає текст універсалу Яна Собєського від 4 жовтня 1667 року до шляхти, в якому майбутній король пояснює свої дії під Підгайцями. Ось уривок з цього універсалу українською мовою:

«Затримуюсь під Підгайцями, піддаючи себе самого з частиною війська в тісну облогу, а другу частину [доручаю] Вам: Його мосці воєводі брацлавському Яну Потоцькому, Його мосці хорунжому коронному Анджею Потоцькому, Його мосці стольнику подольському з полками, Його мосці воєводі Руському Яблоновському, Його мосці, писарю польному коронному Якубу Потоцькому, Його мосці стражнику коронному М. Сенявському, Його мосці Ласці з 8 прикомандированими хоругвами віддаю у розпорядження Вельможних Панів, запобігаючи в міру сил, уникаючи разом з тим прикладу облоги збаразької, аби всього війська не заперши, безкарно міг пересуватись (в тексті – грасувати) в Речі Посполитій нашій…» [206].

Отже, вибір тактики, як показали подальші події, виявився вдалим. Окремі, відносно невеликі за чисельністю татарські чамбули, які розбіглися в пошуках грабунку й ясиру, всюди натрапляли на опір. Коли ж 25 вересня під Збараж підійшли головні сили під керівництвом заступника хана Керим-Герея, татари почулися впевненішими й з властивою їм мстивістю почали нищити маєтності Собєських. Здобувши Зборів, вимордували його мешканців, а потім спалили і Поморяни. Однак місцевий замок не штурмували, вдовольнившись викупом.

Ян Собєський зорієнтувався, що козацько-татарські сили прямують до Львова, покинув Кам’янець і, уникаючи контактів з ордою, дістався Підгаєць, у яких і затримався 4 жовтня 1667 року. Згодом зізнався, що він зробив це якимось дивом так, що ворог ще не знав про нього, хоч був він всього за 4 милі. Своєю особою та армією хотів він прикути увагу сил Керим-Герея і Петра Дорошенка, аби саме тут втягнути їх у битву. Місце для реалізації своїх планів Ян Собєський вибрав напрочуд вдало [207].

Примітки

201. Werschler I. Obrona Podhajec w 1667 r. – S. 19–22.

202. Ibid. – S. 19.

203. Ibid.

204. Костомаров М. Руїна. Гетьманованнє Брюховецького… – С. 99–115; Werschler I. Obrona Podhajec w 1667 r. – S. 19–22.

205. Podhaice // Lwowskie spotkania. – 2006. – №5–6. – S. 4–5.

206. Ibid.; Корзон Т. Історія воєн і війська в Польщі. – Краків, 1912.

207. Werschler I. Obrona Podhajec w 1667 r. – S. 19–22.