Місто Підгайці

Підгайці, починаючи з XV ст. і аж до кінця XIX ст., були самоврядним і добре укріпленим містом. Розташоване на одному із жвавих бічних торговельних шляхів, місто, попри численні набіги завойовників, успішно розвивалось [208].

Час заснування міста невідомий [209]. Перша відома сьогодні писемна згадка – 1397 рік [210]. Вперше як місто згадане 1463 року [211]. Надаючи, фактично повторно, Підгайцям магдебурзьке право 1539 року, король Польщі Зигмунд І у назві свого документа наголосив, що «тевтонське право уділене старому містові Підгайці» [212] (підкреслення С. К.).

У XVII ст. – це одне із більших і показних міст Галицької землі. Фризійський мандрівник Ульріх фон Вердум, який 1672 року відвідав Підгайці, описав його так:

«Підгайці – це гарне місто на рівнині, над озером. Воно велике й досить добре збудоване, з кількома руськими [церквами] й одним папським костьолом, і ще одним для вірмен, яких тут живе ще більше, ніж євреїв, хоча й останніх у цьому місті є досить багато й вони мають свою божницю. Замок оточує кам’яний мур із вежами досить великого діяметру, але стоїть так близько від високої гори, що з неї його напевно можна зруйнувати камінням. У місті була велика нова ратуша, гарно збудована з каменю майже до половини, відразу ж біля давньої, також великої, але дерев’яної» [213].

Також інший іноземець, француз Ф.-П. Далейрак, шляхтич короля Польщі Яна ІІІ Собєського, залишив опис Підгаєць 1687 року, коли у складі королівської армії їхав через Підгайці до Язлівця. З його погляду, це

«прекрасне руське місто, велике і досить добре забудоване мурованими будівлями із забрукованими вулицями, мають п’ять церков, один костьол, оборонні мури, старий замок із потужними мурами, вежами, валами і чисельною людністю» [214].

Саме міське населення переважно складалося з русинів, юдеїв, поляків, волохів і вірмен. Вочевидь, що в обороні міста брали участь мешканці всіх національностей, але перші три етнічні групи були визначальними. Кожна з них мала свою оборонну споруду й охороняла один з трьох входів у місто (т. зв. «браму»): юдейська громада – Галицьку браму, обіч якої стояла і, наразі, ще стоїть потужна мурована синагога кінця XVI – поч. XVII ст. (ох. № 1559); українці – Львівську браму, біля якої розташована Успенська церква (1650–1653 рр., ох. № 1556), ровесниця Суботівської церкви; поляки – костел Пресвятої Трійці (ох. № 1558), оборонну споруду, що захищала місто з боку річки Коропець поблизу замку.

Саме цей чинник і дав підставу львівському вченому Миколі Бевзу стверджувати, що, «незважаючи на те, що сакральні об’єкти єврейської чи католицької громад збережені також в багатьох інших містах Західної України (Бережани, Бучач, Язлівець, Жовква тощо), проте вони не збереглися саме як оборонні об’єкти, вирішені у тісному взаємозв’язку із середміськими фортифікаційними лініями. Цей факт дозволяє розглядати Підгайці як можливий «центр досліджень» самоврядної організації середньовічної спільноти, яка в минулому булла цілісно організована проти зовнішньої загрози» [215].

Отже, оборонні мури й вали, які оточували місто (рештки валів можна простежити і нині), тягнулися від річки Коропець (ліва притока Дністра) з північного боку вздовж потоку, званого Брідки або Мужилівка (від села Мужилів за 6 км від Підгаєць), потім повертали на південь, майже доходячи до окописька (юдейського цвинтаря), відомого з XV ст., далі змінювали напрям на схід і знову збігали до Коропця, власне до замку.

Польський поет і водночас літописець, сучасник Яна Собєського, Веспесіян Коховський записав, що в Підгайцях були готові вали і рови, зміцнені й удосконалені оборонцями [216]. Дмитро Дорошенко, змоделювавши на підставі джерел хід боїв під Підгайцями, співвідношення сил та оборонну позицію поляків назвав дуже сильними [217]. Основою джерел були листи самого Яна Собєського, хроніка польського історика Юзефовича, записи Веспасіана Коховського, короткі звістки в «Gazette de France» («Газета Франції») та «Theatrum Europaeum» («Театр Європи»). Ці відомості «походять лиш від однієї з ворогуючих сторін; з українських джерел, окрім коротких згадок у козацьких літописців, ми нічого не можемо зачерпнути» [218]. Однак Дмитро Дорошенко, підкресливши, що події відбувалися під Підгайцями в Галичині, все ж помилився двічі у назві річки, на правому березі якої розташовані Підгайці: замість річки Коропець він вжив назву річки Стрипа, яка протікає за 18 км на схід від Підгайців [219].

Примітки

208. Пришляк В. «Куди їду – туди їду, та все на Підгайці…» (Торговельні шляхи Підгайців та околиці XV–XVIII століть) // Галицька брама. – 2006. – № 3–4 (135–136). – С. 7–8.

209. Радянська енциклопедія історії України. – Т.3. Підгайці. – Київ: АН УРСР, 1971. – С. 389.

210. Werschler I. Podhajce – rys historyczny (do roku 1917) // Semper Fidelis. – 2002. – № 3 (68). – S. 24–27.

211. Сіреджук П. Джерела до вивчення історії виникнення міст Галицької землі в XV-XVIII ст. // Архіви України. – 1986. – № 1. – С. 58-66.

212. Гунчак Т. Підгаєччина. Історичний нарис // Підгаєцька земля: історично-меморіальний збірник / НТШ. – Т. XXIV Український архів. Головний комітет підгаєчан. – Детройт, 1980.

213. Ульріх фон Вердум. Щоденник подорожі, яку я здійснив у роки 1670, 1671, 1672… через Королівство Польське…// Жовтень. – 1983. – № 10 (468). – С. 89–105.

214. Гунчак Т. Підгаєччина… – С. 128.

215. Бевз М. Архітектурно-містобудівний комплекс середмістя Підгайців: історична та культурна цінність // Галицька брама. – 2006. – № 3–4 (135–136). – С. 2–4.

216. Kochowski W. Historia panowania Jana Kazimierza…

217. Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко… – С. 135.

218. Там само.

219. Там само.