Табір Я. Собеського

Ян Собєський вміло врахував особливості місцевості. Підгайці були добре укріплені кам’яними мурами й валами, порівняно з іншими містами регіону. Від заходу і півдня їх оточували густі ліси, що стримувало просування великої армії. Ці ліси тяглись аж до сусіднього міста Монастириська і далі. Зі сходу річка Коропець, маючи багнистий яр і великі стави, також творила природну перешкоду для масованого нападу.

Таким чином, напад можна було розвивати тільки з півночі. Та й тут розлога височина перетиналася двома потоками, що впадали до Коропця. Західний потік Мужилівка або Брідки тече вздовж тракту, який вів через Бережани на Львів. Інший же потік протікав через село Старе Місто видолинком між височинами і впадав у Підгаєцький або Підзамчівський (давня назва) став. Саме там було вирішено зупинитися і тримати оборону. Дві ділянки для оборони, розмежовані видолинками, кожна з яких – неповних 1000 м ширини, не давали можливости татарам розгорнути масовані атаки кінноти, що було завжди їхнім головним козирем у битвах. Табір Яна Собєського укріплили ровами і валами.

Таким чином, як додає Д. Дорошенко, військо Яна Собєського зайняло позицію, розтягнуту на 2 км: фланги «охороняли» ліси, стави, болота, а в центрі розміщувалася піхота, захищена шанцями й артилерією [220]. Щоб краще зорієнтуватись, додамо: ставши обличчям до колони Святої Анни, а спиною – до міста, на самому пагорбі Старого Міста, де був центр оборонних позицій поляків, то ліворуч оборона перетинала сучасну дорогу Підгайці-Бережани, потік Брідки, село Голендра і впиралася в горби, зарослі густим лісом. А праворуч – лінія укріплень, захищаючи позиції оборонців уздовж Старого Міста і Загайців, впиралися у стави та болота коло них.

Здогад автора про місце розташування оборонного табору Собєського, де розходились дороги-тракти з Підгаєць на Львів і Полісся, підтверджує австрійська карта Галичини 1782 року майора Фрідріха фон Міга, яку віднайшов професор М. Бевз у Віденському військовому архіві [221]. На цій карті чітко зафіксовані міські храми біля колишніх валів та брами при лініях міських укріплень. Дуже цінним є показ ліній міських укріплень та замку.

Особливо важливо те, що Ян Собєський вибрав місце оборони на височині, саме на роздоріжжі двох головних зазначених вище доріг-трактів, що давало йому можливість контролювати місце битви. Цей аспект істотний, позаяк нині підгайчани і туристи користуються дорогою, яку проклали австрійці у 1817–1831 роках.

Позицію оборони, обрану Собєським, українські дослідники називають дуже сильною [222]. Однак чому Ян Собєський вирішив, що Підгайці будуть місцем оборони, наразі до кінця не вивчено. Адже ж розташоване поряд добре укріплене місто Бережани (28 км на захід) із замком теж могло стати центром оборони. І стави, і річки, і порослі лісом гори підсилювали обороноздатність тамтешньої місцевости. Цілком можливо, що на обрання місця вплинули й особисті взаємини Собєського з власниками міст: Потоцьких у Підгайцях і Сенявських у Бережанах або й інші чинники. Не виключаємо, що вже тоді польний гетьман Ян Собєський приміряв на себе корону і вміло грав на внутрішніх інтригах магнатських міжусобиць, хоча й у патріотизмі йому аж ніяк не дорікнеш, що видно з листів до його дружини Марисєньки [223].

Таким чином, Ян Собєський за кілька днів перед битвою розіслав більшість своєї армії у напрямку до Львова, щоб вони «ворожі загони всюди громили» [224]. Сам залишив близько 2000 піхоти, 1000 кінноти, гусарів, драгунів і козаків. Також він озброїв кілька тисяч місцевого люду, які разом з родинами знайшли притулок у місті. Іво Вершлєр звертає увагу на те, що дуже багато з тих селян були українцями, а з татарами йшли і козаки Петра Дорошенка [225]. Він же висловлює припущення, що наїзники так далися взнаки мешканцям навколишніх сіл, що останні не мали іншого вибору, як чинити запеклий опір нападникам – і татарам, і козакам.

Оборонний табір Собєського зміцнився ще й двома валами у західному напрямку. На них було розміщено артилерію і частину піхоти під командуванням Станіслава Яблоновського. Решту піхоти і всю кінноту гетьман тримав у резерві. Щоб вести наступ, козацько-татарські сили були розділені на дві групи, одну з яких становили татари, очолювані Керим Гереєм. Їхнє завдання полягало у тому, щоби з боку бережанського тракту відтягнути частину польського захисту на східному відтинку перед наступом головної групи, яку вів Петро Дорошенко і в якій були козаки й татари.

Супроти групи Дорошенка Собєський виставив кінноту на чолі з поручником Владиславом Вільчковським, яка мала затримати наступ з півночі перед Старим Містом. Центральною групою польських військ командував Станіслав Яблоновський, воєвода руський. Піхотинці спішно рили додаткові окопи для оборони від північного сходу.

Примітки

220. Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко… – С. 135.

221. Бевз М. Планувально-просторові системи історичних міст, їх ідентифікація та збереження (міста Підгайці та Бучач) // Архітектурний вісник. – 2002. – № 3–4 (16). – С. 46–48.

222. Дорошенко Д. Нарис історії України. – Т. ІІ. – С. 78.

223. Sobieski Jan. Listy do Marysieńki / Opracował L. Kukulski. – Część II: Podole. – Pruszków, 1962. – S. 220–225.

224. Ibid.

225. Werschler I. Obrona Podhajec w 1667 r. – S. 20.