18. Юліан тужить за Євою

Ольга Кобилянська

Майже три неділі не заходив Юліан на парохію, перебуваючи з молодим Гангом на фільварку у другій меншій посілості, недалеко Покутівки, де супроводили одного молодого кревняка Гангів. Це був син сестри Едвардової матері, що перебувала тут, у невеликім, але гарнім мешканні фільварку з сином два-три місяці. Була це поважна, моторна німкиня, що з особлившим зацікавленням заходила в усі закутки гарної посілості свого швагра, у супроводі обох юнаків.

Молодому Едвардові було цікавіше герцювати на коні з кузином веселої і трохи легкодушної вдачі, як супроводити тітку по господарці. Так роль «чічероне» припала Юліанові, і за те з’єднав він собі прихильність старої мудрої німкині.

При від’їзді запросила вона його, щоб відвідав її колись будучи в Німеччині, де пізнасть її старшого сина, що саме тепер кінчить техніку.

Після двох неділь, коли кінчились вакації чи не всіх середніх шкіл, Юліан з Едвардом вернулись назад до Покутівки.

Якась туга за видом молодої дівчини, за її очима, яких повіки здоймалися важко мов у бедуїнів, не покидали його.

Може вона лагодилася до виїзду, а може виїхала вже до столиці? Коли бачилися останнім разом, між іншим сказала, що по відпусті з Покутівки поїде у столицю і мешкати буде у докторки Емі. І спитала його тоді, чи він совгається, бо вона страх любить їзду на леді, взагалі всі спорти, хоч не всі їй дозволені. Вона вдарила себе тоді в груді і відітхнула. Одного вона мабуть ніколи не навчиться – плавати.

Докторка Емі все за неї боїться, коли вона виходить із совгами з дому. Бо Єва така вже, без усякої контролі над собою, коли раз до чого розпалиться, необчисленна. Лід може заламатись під нею, і хочби вона не потонула, то може простудитись. І як вона, її опікунка, др. Емі, буде за одиначку перед родичами відповідати?

– Vorsicht ist die Mutter der Weisheit, – сказала їй.

– Amen – докінчила Єва, виставляючи збиточно кінчик язика. Така вона була ота Єва.

І йому тужно за нею. Ніби негарна, а гарна. Йому хочеться так побачитися з нею. Коли він з нею, то якось так чудно робиться… Тут вона ніби близько, він бачить її обриси… а вмить вона ніби знов розпливається, віддалюється. Щось нарушує в ньому почування, ніби з шовку ткане, і він сам перед собою затулює очі.

Що це таке?

Джерело: Кобилянська О. Апостол черні. – Львів: Діло, 1936 р., т. 1, с. 89 – 91.