Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

7

Іван Корсак

Ще перед тим, як пакувати свої віденські валізи, що все норовили пухнути від конче потрібних на позірний погляд документів та рукописів, В’ячеслав Липинський зустрівся з гетьманом.

– Усе ж не в чисте поле їдете, – говорив Скоропадський неспішно, мов перед тим, як вимовити слово, сперш приглядався до нього придирливо, а чи таке воно, чи потрібної масті, і ця неспішність та душевна певність додавали казаному ваги. – У Відні, так уже судила історія, чимало нашої інтелігенції осіло, людей з міцним українським стрижнем, що гурту тримаються років сорок, напевне, з часу заснування там студентського товариства «Січ». Бо в нас тут у кожного своя теорія, яка обов’язково чубиться та суперечить іншій, але кожен із затятістю правовірного мусульманина істинною числить тільки свою… Бідний Олександр Македонський вкупі із Чингіс-ханом без теорій будували свої великі держави.

– Не скажіть, – засміявся Липинський. – Чингіс-хан, розуміється, не заглядав до енциклопедій, не писав статей до політичних часописів. Але він мав ясну теорію з державного будівництва – теорію, вироблену тодішньою монгольською інтелігенцією. Ця теорія за підвалини держави брала релігію і кочівну, військову аристократію.

– Погодьтеся, що в нас забагацько того, як у приказці мовиться: той в ліс, інший по дрова, – не змінив гетьман тону, хіба сум легкою тінню десь промайнув. – Одні надто в соціалістичній утопії, даруйте, втопилися, навіть доволі вдумливі люди… Он Сергій Єфремов про мою «Грамоту» від 29 квітня каже, що то недвозначний документ реакційного курсу, а Володимир Винниченко зовсім рубає з плеча: це просто вакханалія клясової помсти. Другі з іншого боку лаштуються стати правовірнішими від пророка Магомета. Була вчора в мене делегація щирих по-своєму людей…

І Скоропадський оповів той випадок:

– Що привело добродіїв? – з двома із них уже давно зазнайомився.

– Як то ви, пане гетьмане, досі терпите той пам’ятник святому Володимирові, що на Володимирській гірці стоїть?

– А що ж там не так? – чудуюся. – Скульптор відомий, а Володимир є нашим святим.

– Володимир то наш, але пам’ятник зовсім не наш, знищити його треба.

– А то з якої нагоди?

– Святий Володимир був українцем, без бороди, тільки з вусами, а цей з бородою.

І така переконаність у них в очах, несхитна й незрушна.

– Знаєте, панове, – силюся заспокоїти. – У нас ще стільки діла, доки Україна стане цілковито українською. Поки що немає часу цим зайнятися. Обіцяю вам, що коли вже все буде зукраїнізоване, то я, як останню крапку, поставлю інший пам’ятник. І буде в нас святий Володимир цілковито зукраїнізованим – тільки з вусами, зовсім без бороди.

За всю оповідь про негаданих тих кумедних відвідувачів Скоропадський не всміхнувся ні разу, хіба погляд якось потвердішав.

– Каша не лише в нас тут кипить та парує, дивовижна мішанина і розгул крайнощів. Вистачає, нівроку, кругом тої каші. тільки один нагадаю напрямок… У Криму довершити з толком слід – бригада Натієва, полки Болбочана, Петріва, Сікевича, Болдирєва, Алмазова і Січові стрільці сперш у наступ пішли пристойно…

Павло Скоропадський згадав листа, недавно одержаного від ерцгерцога Вільгельма Габсбурга, що був з Січовими стрільцями. Ерцгерцог писав про бригаду Натієва. «Вона дуже гарна, – йшлося в листі. – Вона хоробро билася проти большевиків, і дисципліна у ній міцна, офіцери – культурні люди, і що дуже дивно – всі українці». Попри те, що ерцгерцог одягався в національні однострої, говорив лише українською і називав себе Василем Вишиваним, гетьман до нього ставився стримано, як і до Натієва. Лист ерцгерцога потішив Павла Скоропадського, хіба шкрябонуло млосно, мов ложкою по стінці порожньої каструлі, оте «і що дивно – всі українці».

– Ніяка кішка не здатна так химерно заплутати клубок ниток, як заплутано в нас у Криму, – помовчавши хвилю, провадив гетьман. – На перший погляд, той Крим далеченько від Відня, куди їдете. Але… у міністерстві закордонних справ Німеччини тепер сплять і бачать у сні там свою «Ніццу», утворення державне з німецького анклаву. Те негайно викличе обурення та демарші в австро-угорській столиці – тут вам, як мовиться, і карти в руки. Гадаю, на цих суперечностях та протиборствах зможете вдало зіграти. Тим паче Туреччина своєю чергою хотіла б на півострові встановити ханаат чи приєднати його, а з Туреччиною також матимете клопіт у ратифікації Берестейської угоди. То ж бо найперший ваш головний біль найближчим часом. До слова, з того заплутаного і переплутаного клубочка вилізає та шмотається ще не одна ниточка. Кримськотатарське населення по-своєму ставить питання, німецьке командування присутніх в Криму їхніх частин дозволило скликати курултай, створений уряд Сулькевича відновив дію законів Російської імперії, більшовицька Москва, між тим, собі руку простягає до Криму і флоту, а за флот Німеччина обіруч чіплятиметься…

На завершення Павло Скоропадський ще докинув наче між іншим:

– Можливо, менше вам доведеться мати справу з французами та англійцями… Але їхній погляд у наш бік, як говорили ми з вами минулого разу, на жаль, досі кривий.

Минулого разу наводили слова французького консула Еміля Енно:

– Україна не мала ніколи своєї історії, ні національної окремішності. Її створили німці. Уряд Скоропадського, як германофільський, має бути зліквідований.

Англійський представник і собі долучився, доволі зіспіваний вийшов дует:

– Україна є частиною Росії… Україна ніколи не була державою і не може претендувати на визнання її державами Антанти.

В англійця у теці з документами лежав меморандум від білого руху про те, щоб Антанта не визнавала Україну, мало того, настійно радилося вислали війська для її окупації.

А зі Сполучених Штатів, з-за високих океанських хвиль, ні в який дужий бінокль не розгледіти тої української мороки. Та й навіщо, яка потреба, досі тут їх капітал ще не заробляв. Не вартує тому мізки зайвими клопотами забивати, найпростіше годиться рішення: створити Великопольщу та Великоросію коштом українських земель.

– Кривий той погляд Заходу випрямиться колись, – посміхнувся наприкінці Скоропадський. – Ще й очима кліпати доведеться…