25

Іван Корсак

Того дня Чайковський світився новою лискучою копійкою, яка щойно потрапила в обіг, ще не затертою і не зашмуляною – турецький уряд надав свободу в цілій імперії всім полякам та українцям з його краю, яких раніше продали у неволю. Марнославну думку, що до цього доклав він дещо свою руку, Міхал силоміць відганяв та відпихав, натомість мізкував, чим ще помогти землякам. Не випускав з ока засноване ним для земляків поселення Адампіль невдалік від Стамбула, жоден приїзд заможних емігрантів не минав, аби потрусити їх худі чи нехуді кишені для помочі у розбудові поселення. Останнім часом не вдавалося нахилити тільки до благого діла щойно прибулу Людвігу Снядецьку. Але від наміру з принципу таки не відмовлявся.

Донька знаного віленського професора, інтелігентна і витончена Людвіга, якій присвячував захоплені поезії ще зовсім юний Юліуш Словацький, приїхала в Стамбул з особливою місією – відшукати могилу свого чоловіка, офіцера російської армії Корсакова, що загинув в безкінечних московських військових походах десь на болгарській землі.

Сперш їй нараяли якогось службовця, який начебто мав знайомства поміж тутешніх урядовців. Та він виявився просто легковажною людиною, без жодних зв’язків з турецькими можновладцями, гроші прудко ховав у гаманець, але замість фірману-дозволу на поїздку і підготовленого каравану годував лише обіцянками.

Звернулась було Людвіга, як прибула з російської імперії, властиво до російського посольства. Там довго головами догідливо кивали, відтерміновували відповідь, а врешті, вивчивши польське еміграційне оточення Снядецької, ще й на поважні причини відмови послалися.

– Паспорта нашого не можемо видати, – гречний і делікатний посол Тітов ховав очі, аби поглядом не зустрітися. – Ми не повинні наражати вас на небезпеку, бо паспорт російський у цих краях не вельми шанований.

«А хто його десь шанує», – тільки й майнуло у думці Людвіги вже на порозі з посольства.

Чайковському не часто, замороченому своїми клопотами в оттоманській столиці, випадало зустрічатися зі Снядецькою. Підсвідомо в душі затаїлася неприязнь до небідної землячки, яка на справу землі своєї не вельми поспішає чимось поділитися. Снядецька винайняла досить пристойний дім на березі Босфору, у престижному передмісті Стамбула Орта-кіолі, мала власні екіпажі для виїзду, утримувала прислугу. Вибудувала собі вежу зі слонової кості, думав Міхал, замкнулася в ній і не бачить та не чує нічого довкола, окрім свого жалю та надгробного смутку, начебто покійник тільки того жадає і образиться, коли б помагала живим у їх насущному.

Інколи все ж зустрічалися випадково. Його дітище Адампіль потихеньку розбудовувався, селилися земляки, одружувалися молоді пари, народжувалися діти. При урочистостях з нагоди народин ще одного колоніста навіть випало якось стояти разом на хресті зі Снядецькою.

В рапортах у Париж, в «Готель Лямбер», тим часом почали з’являтися відомості з Одеси, дані про рух російського війська, прибуття іноземних дипломатів, уточнювалося також, що то відомості певні, з надійних джерел, хоч і одержані випадково, з листів Людвізі Снядецькій від її поважних одеських знайомих.

В надвечір’я 17 лютого 1844 року Чайковський розмашистим почерком, при мерехтливій свічі, дещо крупнішими буквами ніж зазвичай, писав листа у Париж князеві Чарторийському. Видавалося Міхалові, що жодна нагода для їхньої справи не має бути втрачена, клопотами пані Снядецької, насамперед коштами її, як добре помізкувати, також не випадає нехтувати. Хотілося, звісно, щоб ті кошти були куди більшими, але тут вже нічого не вдіяти, брат надсилає Снядецькій ощадливо, лише на небідне прожиття та на експедицію до могили її чоловіка, яку, ймовірно чи ні, ще належить знайти. Попри все, набуток тут бачиться, на кошти фундації Снядецької для ченців монастиря, які приязно до нього ставляться і могли б стати своєрідними його представниками, чималий шмат можна зробити – незримо для чужого недоброго ока це дозволить управляти ситуацією на козацькому Низові.

І не мав Міхал відчуття власного цинізму, лише простий розрахунок, немов на рахівниці кістками клацав.

«Маю надію, що пані Снядецька, чий чоловік десь лежить вбитий під Шумлою, помістить прах його в монастирі та створить фундацію для утримання певного духовенства. Те повернути маємо на нашу користь, навіть трішки про те з нею вже обговорював. Подбаємо про її подорож, послугуємося посильно в здійсненні того акту романтичного.

Московськими трупами можемо зробити добру послугу своєму краєві…»