8

Іван Корсак

Міхал Чайковський збирався на Схід, попри властиву непосидючість, по кілька годин у день гортав книги про звичаї й традиції в тамтешніх краях, але князь Чарторийський сперш направив його у Рим. На польські справи, на жаль, чомусь Ватикан і сам Папа Григорій XVI в останні часи став скрива дивитись.

Вже до присмерку йшло 8 травня 1841 року, зблискувало багряно останнє проміння на куполах собору Петра, як надав аудієнцію Чайковському папа римський. Міхалу так багато хотілося оповісти про гоніння на уніатів, католиків східного обряду, – про скасування імператором Миколою І василіанських монастирів і пограбування їхнього добра, заборону богослужбових книг, окрім в Москві друкованих, закриття богословських шкіл, змушування кандидатів у священики вчитися лише в московських закладах, незрозумілу заборону католицьких свят Йосафата, Божого Тіла. Він сподівався переконати святого отця, що кривди московського окупанта сягнули через межу будь-якого терпцю вірних у його рідному краї.

Папа Римський слухав уважно, хіба обличчя було невеселе – чи то від утоми за довгий і клопітний день, чи від хвороби, що тихо й підступно підточувала його здоров’я, від чого обличчя те видавалося наче припале пилом. А ще у глави Ватикану і без польського питання стачало мороки: розбурхані революційні вітри того десятиліття розгойдували і розколихували стару Європу. Докотилися вони і до папської області, ледве австрійські війська ту революційну хвилю пригасили, і то мало не два тижні потребувалося попрацювати віденським «пожежникам». Папа винуватив у всьому французький лібералізм, Польща чомусь наслідує його, то ж він різко осудив ту доктрину, а книгу одного зі сповідників її, католицького філософа Фелісіте Ламенне, змушений був навіть занести в «Індекс заборонених книг».

– Почаївський монастир сто років уніатам належав, – швидко і чітко говорив Міхал, мов опасався, що не встигне викласти кривди усі за цю аудієнцію. – Тепер монастир імператор вже відібрав. Подиву гідна заборона спільної молитви греко-католиків з католиками, дітей від подруж різних вірувань силою приписують до московської церкви. Священиків став призначати чомусь губернатор. Двісті католицьких монастирів відібрано, ченців ув’язнено нізащо та вивезено в Сибір.

І чим довше говорив Міхал, тим сірішим ставало обличчя Папи Григорія, Міхал тільки не знав, чи то дійсно від хвороби неспинної і невблаганної, чи під впливом, подейкували у Парижі, улесливих і заспокійливих листів імператора Миколи І у Ватикан.

«Обмане ж тебе, святий отче, – прокидалася думка гріховна в Чайковського, – обмане той лукавий імператор, в очі тобі скаже одне, а позаочі чинитиме зовсім інше».

Врешті, як скінчив Міхал мову, папа римський заговорив про повстання 1831 року.

– Треба було вам легально діяти, – з перепочинком, неспішно і тихо говорив папа. – Слід було, як в Ірландії, де все спиралося на легальні засоби, а ви по французьки робили справу, з революційним тріском.

Вже й зовсім смеркло, як вийшов Чайковський на площу перед собором Петра, та ще густіший присмерк був на душі Міхала.

«Замазав очі тобі, святий отче, лукавими листами імператор, може, колись буде нагода переконатися, що той чоловік в обличчя одне скаже, а відвернувшись, іншого заспіває», – проганяв і не міг сповна прогнати гіркі думки Міхал.

Чи то вже в таку пору подумав Чайковський, чи збіглося просто, але потім насправді те переконання в Папи Григорія XVI настало.

Імператор Микола І, мандруючи Європою, також попросив аудієнції в Папи Римського. Святий отець було пожурив імператора за невиправдані жорстокості з вірними, а тоді розговорилися про мистецтво скульптури. Папі вельми подобалися роботи Фабріса, йому, до слова, навіть бюст свій замовив.

Імператор для гречності відвідав майстерню знаного скульптора, аби на власні очі його творіння побачити.

В майстерні Фабріса Микола І аж язиком прицмокував та все приказував французькою:

– Шарман, то прекрасно…

А, відвернувшись до свого придворного почту, додавав російською:

– Яке паскудство, яка гидота.

Придворні аж давилися з того, пирскали сміхом у рукави.

А на завершення імператор, сподіваючись на незнання чужинцями російської, ще додав:

– Якщо такі у них скульптори, то це просто ганьба.

Швидко виставу ту не забарилися переказати зніченому й шокованому Григорію XVI.

Смерклося зовсім, на площі біля собору Святого Петра вуличні ліхтарі, змигуючи, не здатні були сповна розігнати пітьму – і так само понурий Чайковський не міг розігнати розчарування в душі від недавньої розмови: не хочуть чомусь захистити вірних престола апостола святого Петра, престола, який зараз судилося обіймати Папі Римському Григорієві XVI.