7

Іван Корсак

Імператор Микола І був похмурим, як сире листопадове надвечір’я: аби тільки наступав понеділок, обов’язково чекай якоїсь капості чи лихої пригоди. За сніданком розбив ненароком свою улюблену чашечку від сервіза, подарованого його коханкою Варенькою Нелідовою, що жила при дворі і творила насправді другу сім’ю. Почав розбирати папери – і несподівано втрапило в руки слізне клопотання грошової помочі. В нього аж обличчя пересмикнулося, мов від раптового нападу зубного болю, коли наприкінці листа побачив власноручний підпис прохачки. Писала добре відома особа, ота світська вертихвістка, яка у свій час мала нахабство йому відмовити, надала перевагу натомість шмаркатому флігель-ад’ютантові, а тепер, залишившись без засобів для життя, сміє до нього простягати руку.

– Цій б…? Ніколи й нічого! – швиргонув папір так, що той, фуркнувши, ображено зашелестів на підлозі.

Остаточно імператорові зіпсувало настрій донесення про нові потуги «Готелю Лямбер», еміграційного уряду Адама Чарторийського, що через стамбульську агенцію Міхала Чайковського наводить мости з кавказькими горцями і, зокрема, з оточенням невловимого і нескоримого Шаміля. Микола І на ранок наступного дня, бо на сьогодні прикрощів і так вже досить, наказав запросити канцлера Карла Несельроде.

– Я не можу зрозуміти, чому з геть простим питанням ми досі не здатні справитися, – імператор відчитував сімдесятилітнього канцлера, мов школяра. – Ще коли я наказував, якщо пам’ятаєте, нашому послу у Стамбулі Тітову викурити того польського невдалого романіста Міхала Чайковського геть з Туреччини.

– Ця польська агента… Ця агента прикривався до останнього часу французьким паспорт, – виправдовувався канцлер, якому так і не вдалося вивчити мову держави, в якій жив і служив багато років.

Імператорові навіть очей не хотілося піднімати на канцлера, такого, видавалося б, досвідченого у справах міжнародних, а тут чомусь зовсім безпорадного. «Нессельроде – кисель вроде», – набігло на думку єхидне прізвисько, яке приклеїлося до чоловіка давно при дворі. Микола І гадав, що в цій незміримій многонародній імперії такий чоловік допомагати правити вельми потрібен, хай навіть доведеться перетерпіти десь і колись вайлуватість, він може доволі справно пасти інтерес імперський, пасти з цілковитою та холодною байдужістю до землі і люду, діяти безпристрасно у Польщі чи Україні, в Приамур’ї чи на Кавказі.

Батько канцлера, німець-католик, п’ять разів за життя міняв підданство, мати його, єврейка, як треба було, зі споконвічної віри своєї перейшла в протестантство, сам Карл народився у Лісабоні. А ще імператор шкодував у душі, що цю справу на початках не доручив такому, як Олексій Орлов, шеф жандармського III відділення. Цей байстрюк із гнучким розумом, властивим нерідко дітям украденої пристрасті, досі б напевне справився. Він не помилився, коли саме Олексію Орлову доручив укласти до зарізу потрібний Андріанопольський мир – Орлов діяв блискуче, покупляв перед тим поодинці і гуртом всіх пашів та візирів. Непідкупленим залишався, як підсміювалися при дворі, хіба тільки султан – на те витрачати казну не було вже навіть потреби.

Канцлер тим часом далі наводив докази у своє виправдання, перебираючи важкуваті для нього російські слова з таким трудом, мов тримав камінця у роті, імператор же, слухаючи одним вухом невправне бурмотіння старого, думав своє.

Саме чужак з безжальним і холодним серцем йому допоки потрібен, то з немалою його поміччю в Угорщині, як настала «весна народів», добрячий холод у потрібний час дихнув, враз перецвіла та весна, стотисячна російська армія хутенько всі пелюстки обтрусила. І нехай собі його називають десь там, за кордоном, жандармом Європи, вдома замість «Николай Павлович» дражнять криводушні недруги «Николай Палкин», нехай…

У цій безтолковій і розшарпаній країні пожежа спалахує за пожежею, ледве погасиш в одному кінці, як он, дивишся, іскрить і димить в іншому. Але він має бути завше твердим государем і не допустити вогню у дарованому йому у спадок домі. Пересадив, нівроку, братчиків з Кирило-Мефодіївського товариства, Лермонтов не напише більше «Прощай, немытая Россия», польське повстання не в воді потоплене, Україна позбавлена Магдебурзького права та Литовського статуту, особисто розпорядився закрити журнали «Московский телеграф», «Европеец», «Телескоп», заборонив для постановок Фрідріха Шіллера.

Що вже гадати про окраїнні народи, які поштиво при зустрічах кланяються, як в Кодні кланялися поляки та українці, а насправді дулю в кишені тримають. Тут, майже під носом, виникла конча потреба встановити таємне стеження за Костянтином та Іваном Аксаковими, Хом’яковим, Киреєвським, професором Соловйовим. Чаадаєв, розумака такий, напевно, об’ївся європейського чтива: він обурений, бачте, відлученням Росії від «всесвітнього виховання людського роду» – його журнал закритий, а самого оголошено безумцем. І хай тепер спробує довести, що не псих він і не придурок, бо видрукувати виправдання, його «Апологію безумця», не дозволить ніколи, доки він імператор. Добереться врешті до Герцена, аби не патякав безсовісно, що його правління урочисто почалося із шибениць: ніде не дінеться від нього і Міхал Чайковський.

– Так ви здатні нарешті роздавити чиряка, що так допікає скулко нам у Стамбулі? – перебив доповідь канцлера імператор і штриконув навиліт його колючим поглядом. – Коли, врешті, Чайковський буде у нас якщо не в руках, то в межах досяжності? Франція ж відібрала у нього свій паспорт.

Зсутулений чи то від старості, чи навмисне з лукавинкою горбився трішки, аби викликати жалість та мимовільне співчуття до своїх літ та клопотів незміримого обширу, канцлер ще нижче похилив голову. Почуте для імператора Миколи І було такою ж несподіванкою, як ніби грім вдарив десь у різдвяні свята чи сніг випав у переджнив’я.

– Чайковський, ваша величносте, знов поза наша досяжність…. – Канцлер таки не стримався від спокуси дати імператору здачі за його жорсткий тон: – І вчинив це Чайковський, ваша величносте, з підкресленою зухвалістю… Він це … у день вашого народження. – Несельроде вдався до чималої паузи, перш ніж сказав про неочікуваний і немислимий із звичного погляду крок Міхала Чайковського.